Михайло ПЕРЕДРІЙ: “А вчитель може не вірити в учнів? Для мене такого не існує”
Моцарт на м’ячах або Вівальді на папері – для вчителя музики пана Михайла немає нічого неможливого, адже в його руках навіть фрукти звучать. Разом зі своїми учнями він створює музику з підручних предметів, а спільні рілси “залітають” у топ. Бажання пізнавати звуки та музику через усе, що оточує, у Михайла Передрія ще з дитинства. Поспілкувалися про важливість музики, місію вчителя та нестандартні підходи в педагогічній роботі. Читайте в інтервʼю для “БРИНЗА МЕДІА”.
Чому пан Михайло?
Я настільки звик до “Пана Михайла”, що навіть не задумувався, чому саме так. У Школі вільних та небайдужих, де я працюю, це цілком звична історія. Так до вчителів звертаються діти, батьки, колеги між собою. І, мабуть, десь 90% мого оточення називають мене саме так.

Мені дуже імпонує наше львівське “пан” і “пані”. У ньому є щось таке класне: з одного боку, це про вихованість і культуру, а з іншого – про людяність і простоту. Ти ніби зберігаєш повагу до людини, але водночас не ставиш між вами зайвих бар’єрів. Мені це ближче, ніж звертання на ім’я та по батькові.
Музика з народження
Мої батьки – вчителі музики, а бабусі працювали виховательками, тому музика й педагогіка були частиною мого життя ще змалечку. Мені завжди було цікаво як звучать мої іграшки, часом вони навіть ламались від моїх музичних експериментів.
Якщо говорити про урок, який запам’ятався найбільше, то я б, напевно, згадав не один конкретний, а цілий навчальний період раннього музичного розвитку – заняття з мамою і татом. Саме вони закохали мене як у музику, так і в сам процес навчання й викладання.

Найцінніше, чого мене навчили батьки, – це не просто знати музику, чути її чи вміти грати, а й відчувати, любити та розуміти. Для мене це велика різниця. Сьогодні я розумію, що разом із музикою перейняв від батьків і певні педагогічні цінності. Мабуть, це і є особливість нашої сімейної викладацької династії: передавати наступному поколінню знання й уміння, а також любов до того, що робиш. І тепер я намагаюся передавати це своїм учням.
Про рішення стати вчителем
Якщо коротко, то, здається, я вирішив стати викладачем ще в дитинстві. Просто тоді ще не знав, що це саме так називається. Я спостерігав за роботою мами й тата, захоплювався ними. Але водночас бачив і зовсім інший бік ставлення до музики.
Серед моїх однолітків музика не була чимось популярним. Особливо якщо ти хлопець. “Поважали” футбол або бокс, а от музика часто сприймалася як щось несучасне, несерйозне, навіть трохи таке чим соромно займатись. З тих, хто нею займався, могли насміхатися, і в цілому саме захоплення музикою не додавало популярності.

Мене це завжди дуже чіпляло. Я не розумів, чому те, що для мене було настільки цінним, інші знецінювали. Чому музика, яка здатна викликати стільки емоцій, об’єднувати людей і допомагати краще розуміти себе та світ, раптом стає чимось другорядним і непотрібним.
Я хотів щось змінити. Ще не знав як, але пам’ятаю це дитяче рішення: коли виросту, зроблю так, щоб музику поважали, цінували й любили. На педагогічному шляху я з 18 років. І сьогодні розумію: те дитяче бажання і стало моєю місією. Просто з роками воно набуло конкретної форми – викладання.
Для мене важливо не просто навчити дитину співати, грати на інструменті чи відчувати ритм. Я хочу, щоб вона побачила в музиці щось значно більше: спосіб виражати себе, спосіб комунікувати, пізнавати світ, творити, знаходити спільну мову з іншими. Хочу, щоб учні відчували, розуміли та любили музику.
Дійсно можна створити музику з усього?
Це одна з найпопулярніших тем для дискусій з учнями та одне з найпоширеніших їхніх запитань. Ми завжди проводимо з дітьми експерименти, щоб переконатися, що заграти можна абсолютно на всьому.

А граємо ми на найрізноманітніших інструментах і постійно намагаємося їх змінювати. Це можуть бути як клавіси, дзвоники чи перкусійні музичні інструменти, так і речі, які нас оточують у класі: папір, стаканчики, мʼячі, підлога, батарея тощо.
Найнесподіваніша реакція на reels з учнями
Реакцій виявилось настільки багато, що мені складно обрати для розповіді лише одну. Проте для мене в принципі було несподіваним те, що урок музики може привернути увагу такої кількості людей і що відео моїх уроків можуть отримати мільйонні перегляди.
Як учителю вірити в учнів?
А вчитель може не вірити в учнів? Для мене такого не існує.

Чи приносять соцмережі дохід учителю
Наразі соцмережі для мене – це точно не про гроші. Це про спосіб популяризації уроку музики та його вчителя. Це про мою місію і про підвищення престижності професії вчителя.
Школа має значення
Зі школою, вважаю, мені дуже пощастило. Вона для мене – це осередок підтримки, натхнення й людей, з якими ми поділяємо спільні цінності. Я ділюся своїм досвідом з іншими вчителями, проводжу тренінги й майстер-класи як у межах школи, так і поза. Наприклад, на таких різноманітних освітніх заходах, як: “Майстерня молодого вчителя”, “Вчителі майбутнього”, “EdCamp” та інших.

Фото з особистого архіву Михайла Передрія
Редакція
Найпопулярніші
Категорії
- Анонси (7)
- Без категорії (11)
- Інтерв’ю (87)
- Культура (38)
- Можливості (35)
- Новини (80)
- Реклама (1)
- Спецпроєкти (23)
