“Ми не ставимося до них як до підопічних — вони члени нашої сім’ї”: історія “Пухнастого гуртожитку”, який допомагає тваринам з інвалідністю

Михайло та Сергій уже багато років допомагають тваринам з інвалідністю та тим, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Вони не планували створювати «Пухнастий гуртожиток», однак сьогодні вже опікуються дев’ятьма чотирилапими. Ще вісім тварин перебувають на платних перетримках у Харківській області. Забрати їх наразі не можуть, адже для цього ще немає необхідних умов.

За роки існування цієї ініціативи їм довелося пережити окупацію, евакуацію через росію та переїзд за кордон.

Детальніше про «Пухнастий гуртожиток» читайте у матеріалі.

Наша історія почалася з того, що ми знайшли у дворі будинку Михайла коробку з кошенятами. Малюки були хворі на хламідіоз, і ми не змогли пройти повз. Забрали їх до себе в квартиру, почали лікувати, доглядати та шукати для них люблячі родини. Одне з тих перших кошенят живе у мами Михайла.

Після цієї історії ми зрозуміли, що хочемо допомагати тваринам системно, а не лише в окремих випадках.

У нас не було якогось грандіозного плану чи ідеї створити притулок. Ми просто рятували тих, хто траплявся на нашому шляху, а далі, як то кажуть, усе було як у тумані. 

У Харкові завжди було дуже багато безпритульних тварин. Вони буквально жили поруч із людьми — у дворах, під будинками, на вулицях.

Ми просто не могли пройти повз тих, хто потребував допомоги. Забирали тварин додому, лікували, вакцинували, стерилізували, а потім знаходили для них люблячі родини. Ми завжди керувалися простим принципом: якщо не знаєш, як вчинити, вчини як людина. 

Першою мешканкою була кішка Мишка. Ми взяли її просто як домашню улюбленицю. Її врятував волонтер разом з іншими кошенятами, а згодом вона потрапила до нас.

Тоді ми ще навіть не здогадувалися, що саме з цієї кішки почнеться історія нашої великої пухнастої родини.

Після 24 лютого наше життя розділилося на “до” і “після”

Ми опинилися в окупації з перших хвилин повномасштабного вторгнення. Наш дім був лише за 5–10 кілометрів від російського кордону.

17 березня 2024 року озброєні військові рф змусили нас залишити будинок. Вони казали: “Не хвилюйтеся, за три тижні все закінчиться, і ви повернетеся”. Проте тоді окупанти вже майже були на околицях Харкова, тому виїхати на підконтрольну Україні територію було неможливо. Нам довелося евакуюватися через росію, пройти так звану фільтрацію, а вже потім дістатися до Європи.

Після вторгнення наше життя справді розділилося на “до” і “після”. Ми втратили свій дім, але не могли дозволити нашим улюбленцям втратити свій. Саме тому продовжили боротися заради них.

Коли під твоєю опікою багато тварин, особливо тих, які мають інвалідність, ти вже не маєш права здатися, адже їхнє життя повністю залежить від тебе.

“Пухнастий гуртожиток” переїхав разом із нами до Європи. І поки ми разом, наш дім існує незалежно від того, у якій країні ми живемо.

Мешканці «Пухнастого гуртожитку»

Наразі у нас живуть тварини з інвалідністю, старшого віку та ті, хто потребує особливого догляду. Ми не ставимося до них як до підопічних — вони члени нашої сім’ї. За час життя за кордоном до нас приєдналася кішка-спинальниця Золотко з Білої Церкви. А одного дня нам просто підкинули маленьке кошеня Касю.

Вже цього серпня наша пухнаста родина стане ще більшою — до нас приєднається собака-спинальниця Джусі з Одеси.

Хто підтримує «Пухнастий гуртожиток»?

Ми існуємо завдяки людям, які вірять у нас. Саме підтримка наших підписників і небайдужих людей допомагає оплачувати лікування, купувати корм, засоби догляду та все необхідне для наших тварин. Безмежно вдячні кожному, хто став частиною історії “Пухнастого гуртожитку”.

Нам дуже хочеться, щоб дедалі більше людей відповідально ставилися до них, не боялися брати їх із притулків і розуміли: інвалідність — це не вирок для щасливого життя.

Фото з архіву Михайла та Сергія.