Засновниця етнобренду “Оксюморон” Сюзанна СЛОВАК: “Це мої ліки, медитація та молитва”

Сюзанна Словак – засновниця бренду виробів ручної роботи. Працює разом зі своєю матір’ю Катериною Словак. Найпопулярніші товари в їх асортименті – кептарі та сердаки. У рік майстрині виготовляють близько вісімдесяти одиниць лише цих двох елементів традиційного строю.

Зараз етностиль став трендом. Однак, коли я починала, це був виклик. А мама – це моє джерело натхнення, контроль якості та багаторічний досвід.

Кептар і сердак: що це та з чим його їдять?

Кептар – це елемент традиційного народного одягу західних регіонів України. Зазвичай виріб без рукавів, зроблений зі шкіри. Хоча у сучасному виробництві частіше використовують шкірзамінники.

Сердак – це сукняний виріб з рукавами, який взимку одягається поверх кептаря.

Важливо не забувати, що у нас все різниться від села до села чи навіть від хати до хати. Тому й назви в одних і тих самих виробів можуть бути різними.

Модельєр чи модель?

Я ще в школу не ходила, а вже вміла хрестиком вишивати.

Ще маленькою дівчинкою Сюзанна самостійно шила одяг для ляльок і розповідала всім, що стане модельєром.

Люди думали, що це я собі щось вигадала. Не всі розуміли значення цього слова. Казали, що насправді я хочу бути моделлю.

Уже на випускний з 9 класу дівчина прийшла в сукні, пошитій власноруч.

Родинна історія

Я змалечку жила в цьому середовищі. Ким ще я могла стати?

Мама Сюзанни – Катерина Словак – також із самого дитинства любила вишивати. Коли їй було 14 років, вона дуже хотіла навчитися шити кептарі. Катерина звернулася з цим проханням до свого дядька, який був знаменитим кушніром на Гуцульщині.

Він їй відмовив. Сказав тоді, що це не жіноча робота.

Згодом Катерина потрапила в невістки до кушнірки. Навчена гірким досвідом, вона не стала просити, щоб її навчали. Однак залюбки пропонувала свою допомогу. Так і навчилася ремеслу.

Перший сердак

Сердаки Катерина навчилася робити несподівано для самої себе. Брат жінки, збираючись на коляду, попросив сестру зшити йому один. Катерина відмовилася, бо не вміла їх робити.

Брат сказав: “Та що ти кептарики робити вмієш, а сердака не зробиш?” І для прикладу позичив виріб у свого колеги.

Так Катерина пошила свій перший сердак.

Торги по-студентськи

Сюзанна вступила до Львівського коледжу на спеціальність “Модельєр-конструктор”. На першому курсі представила свою першу колекцію на конкурсі “Територія талантів”. Її мати тим часом продовжувала шити кептарі. 

Вона продавала їх перекупам за смішні гроші. А я почала забагати собі: “Ой, а можна мені кептарик з синенькими візерунками, а можна – з червоними?” 

Мама виконувала замовлення доньки. Сюзанна часто вдягала наряди на пари. Своїм виглядом вона привертала увагу оточення. Люди почали підходити до неї на вулицях і писати в соцмережах. І всі з одним запитанням — де придбати такий виріб?

Я одягну той кептарик декілька разів, а потім запитую в мами, чи можна його продати. Тоді зрозуміла, що треба з цим щось робити.

Усе нове – добре забуте старе

Під час випуску з коледжу Сюзанна створила дипломну роботу – нову колекцію одягу. У ній вперше почали простежуватися етнічні мотиви. Це був сучасний одяг, розшитий елементами, які зустрічаються на кептариках.

У якийсь момент я просто подумала, навіщо вигадувати щось нове, якщо я можу зробити щось справді нереальне з того, що вже є?

Чому “Оксюморон”?

З усвідомленням мети прийшло і питання: як себе позиціонувати? Якось, гуляючи зі своїм другом Павлом, вони вкотре обговорювали, як можна назвати бренд. Тоді хлопець сказав, що Сюзанна обов’язково щось придумає, бо вона – оксюморон. І думка прийшла миттєво:

Поєднання непоєднуваного. Так це ж про мене!

Так бренд здобув назву, яку згодом Сюзанна закарбувала ще й татуюванням на своєму тілі.

Ціна помилки

У середньому на одне замовлення йде від двох тижнів до місяця щоденної роботи. Усе залежить від матеріалу та складності візерунку. Проте через велику чергу клієнти можуть чекати на свої замовлення й близько року. А поміж численними замовленнями часу на вироби для себе практично не залишається.

Я дуже сильно хотіла зробити собі червоний сердак. І якраз клієнтка якось замовила в мене такий. Я вирішила, що коли буду робити це замовлення, то заодно зроблю викрійку і для себе. А це вже половина справи!

Багато годин роботи – і сердак для клієнтки готовий. Залишаються лише фінальні етапи перед відправкою. І тут, неочікувано для самої себе, Сюзанна випадково спалює спинку виробу під час прасування.

У мене були сльози, істерика, бо таке зі мною трапилось уперше за 10 років. Але зрештою маю один величезний плюс – у мене таки буде червоний сердак!

Повномасштабне вторгнення та віра в майбутнє

Початок повномасштабного вторгнення приніс Сюзанні питання: кому це все потрібно? Дівчина не думала, що хтось буде замовляти вироби її бренду в такий час. Мотивацію продовжувати дали саме клієнти.

Мені писали, що є надія прожити цей рік, щоб отримати наш сердак. Такі повідомлення стали цінним поштовхом. Бо, зрештою, одяг нашого бренду – це про зв’язок поколінь. А поки ми не знаємо свого коріння, ми не можемо будувати майбутнє.

Що буде далі?

В Україні залишилося не так багато майстрів, які займаються кушнірством. Цьому ремеслу не так легко навчитися. До Сюзанни та Катерини часом проходять навчатися студенти місцевого інституту. Вони практикують окремі елементи вишивки. Однак Сюзанна зазначає, що саме ремесло занадто об’ємне, щоб йому швидко навчитися.

У нас немає такого, що ми не хочемо когось навчати. Навпаки, у нас є дівчина Ірина, яка ходить до нас систематично і ми завжди дуже радіємо її успіхам.

Вироби бренду “Оксюморон” уже роз’їхалися найрізноманітнішими куточками країни. Кептарі та сердаки замовляють і українці за кордоном. Сюзанна каже, що це і є майбутнє кушнірства.

Ми робимо від себе все можливе. Я впевнена, що наші вироби залишаться в людей і через 100 років. Вони будуть передавати їх з покоління в покоління.

Про стилізацію: варто просто почати

Колись я одягнула до церкви кептарик з коричневими штанами. Жінки так шепталися через це, що священник мусив зробити їм зауваження.

У мережі часто ширяться суперечки з приводу стилізації етноелементів. Дехто вільно поєднує народне з сучасним, а дехто – відверто критикує будь-яке відхилення від класичного строю. Сюзанна тут відстоює думку перших.

Дуже багато людей мають лише певні елементи строю: вишиванку, кептар чи навіть маленьку китицю. Якщо зберігати цю річ, ніколи не одягаючи, то вона просто пропаде. Але можна одягнути її з тим, що в тебе вже є і отримати щось кардинально інше, нове та цікаве.

Фото з соцмереж героїні матеріалу.

Текст: Соломія Михайлишин