Мишко АДАМЧАК: “Захист своєї країни – це база для кожної свідомої людини”

Герой нашого інтерв’ю – прикарпатець Мишко «Лемко» Адамчак. Вокаліст і сопілкар гурту «КораЛЛі», автор проєкту «Оповім ти дашто» та учасник російсько-української війни з 2015 року.

Моєму долученню до лав ЗСУ після повномасштабного вторгнення передувала десятирічна служба добровольцем у медичному батальйоні «Госпітальєри». До батальйону я приєднався на початку 2015 року після проходження медичних і військових вишколів.

Загалом вважаю, що захист своєї країни – це база для кожної свідомої людини, яка вважає себе патріотом.

Медичної освіти Мишко не має, але має досвід гірськолижного рятувальника. Задовго до 2014 року декілька сезонів працював на одному з карпатських гірськолижних курортів.

На фронті для парамедика не є вирішальною формальна медична освіта. Головне – вміння надавати першу допомогу. Навчитись цьому можна на курсах і вишколах, які проводить батальйон «Госпітальєри».

Зараз «Лемко» служить в одному зі спецпідрозділів активних дій. Обрав його, бо тут служать його давні побратими, яким довіряє і на яких може покластися. У спецпідрозділі відчуває результативність своєї роботи.

Про позивний «Лемко»

Я дуже швидко обрав свій позивний. Маю лемківське коріння і вболіваю за збереження своєї культурної спадщини й традицій.

Якщо ми програємо цю війну, то нас просто не буде.

Приблизно за місяць до початку повномасштабного вторгнення командирка батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич зателефонувала всім «старим» госпітальєрам. Питання було коротке: «Коли почнеться, то ти з нами?». Мишко сказав: «Звісно, я у справі».

Іншого рішення й не могло бути, ми чітко розуміли, що для нас це екзистенційна війна, у якій вирішується питання існування нашої держави й нації. Якщо ми програємо цю війну, то нас просто не буде.

Усі отримали чіткі інструкції на випадок зникнення зв’язку, відсутності електрики чи інших ситуацій, коли комунікація буде обмеженою. Мали визначені точки збору добровольців батальйону, зокрема з офлайн-картами та куди потрібно було дістатися, щоб уже на місці отримати конкретні завдання.

Сопілка завжди зі мною – чи то в авто, чи у броніку

Групу «КораЛЛІ» Мишко Адамчак заснував разом із друзями у 2006 році. Відтоді дали понад 500 концертів в Україні та за кордоном. Зараз, через те, що служба забирає фактично весь час, гастролюють рідше, хоча пропозиції надходять.

Кожен виступ для нас залишається неабиякою віддушиною та зарядом енергії й натхнення.

Сопілка завжди зі мною – чи то в авто, чи у броніку. І я використовую кожну можливу нагоду зіграти на ній, щоб переключитися й відновитися морально. Але в наших реаліях потрібно постійно прислухатися до «неба», адже звідти лунає чужа, ворожа «музика».

Про проєкт «Оповім ти дашто»

Ідея проєкту виникла з бажання зберегти лемківські говірки. Після насильних депортацій у 1940-х роках, розпорошення лемків по світу та асиміляції з іншими народами, ці говірки опинилися на межі зникнення — разом із відходом їхніх корінних носіїв.

Ми з однодумцями опрацювали великий архів лемківських казок і видали збірку з 18 казок, озвучених як відомими українцями з лемківським корінням — Христина Соловій, Іван Леньо, Софія Федина та інші, а також зі старшими корінними носіями, які колись були виселені з Лемківщини.

Україна після перемоги

Для Мишка найперше – це Україна, яка шанує своїх. Важливо, щоб повага до ветеранів була не«одним днем на рік», а базовим правилом: від пріоритету в держпослугах і медицині до реальної участі в ухваленні рішень у громадах.

Я хочу, щоб суспільство сприймало ветерана не як «проблему з ПТСР», а як людину з досвідом, яка може вести за собою в політиці, бізнесі, освіті, культурі. Щоб міста й культура говорили їхніми історіями: ветеранські хаби, чесні фільми й книжки, події, де спершу слово має той, хто воював.

Я ж зі свого боку це підсвічую через проєкт «Моя Мотокраїна» – мотоекспедиції, які стають живим «дякую»: маршрути, локації, події та простори. Тут ветерани – почесні учасники, а не декорація.

Фото надані героєм матеріалу.

Текст: Тетяна Сарай