“Потрібно творити добро і захищати тих, хто поруч”, — сімейна лікарка з Гуцульщини Світлана Кознюк.

На виклик на мотоциклі? Без проблем. Пройти 4 км до пацієнта, а по дорозі назбирати торбу грибів? Легко! Здається, у гуцульської лікарки Світлани Кознюк ніколи не розряджаються батарейки. А втім — переконайтеся самі в інтерв’ю “БРИНЗА МЕДІА”.

“Я ніколи не хотіла бути медиком”.

Спочатку Світлана мріяла стати журналісткою. Вона вважала себе творчою особистістю, любила читати і писала вірші та прозу. Проте, коли настав час обирати спеціальність, батьки наполягли на вступі в медичний університет. Так Світлана стала студенткою НМУ імені О.О. Богомольця в Києві.

Я неодноразово думала забирати документи, але батьки завжди зупиняли. А потім закінчила — і куди вже діватись? Пішла на інтернатуру.

Навіть тоді Світлана не планувала працювати лікарем. Паралельно навчалася на спеціальності «Міжнародна економіка» в Чернівцях і збиралася розвиватися в цій сфері. Проте на інтернатурі почала багато практикувати та спілкуватися з пацієнтами. Так і вирішила залишатися в медицині.

Я завжди хотіла не просто заробляти гроші, а бути корисною цьому Всесвіту, допомагати людям. Медицина саме про це.

Повернення додому

Спочатку Світлана мала проходити інтернатуру на Тернопільщині. Проте в той же час, у рідному селі жінки – Річці на Косівщині — відкривалася нова амбулаторія.

Мені кажуть: “Ти можеш стати на роботу в цю амбулаторію”. Я подумала, що це класна можливість для мене. Тому що мені подобається місцевість, де живу. Я дуже люблю свій край.

Світлана мешкала в Києві упродовж 6 років. Також тимчасово жила в Коломиї, Франківську та Чернівцях. Жінка вибрала життя у косівському селі як для себе, так і для майбутніх дітей, бо хоче щоб вони зростали серед природи.

Мені здається, що люди часто почуваються самотніми у великих містах. Там можна навіть не помітити, як життя пролітає повз.

Про декларації і зарплату

Оптимальна кількість пацієнтів для сімейного лікаря в Україні — 1800. Світлана має 1700 задекларованих пацієнтів. Від їх кількості залежить зарплата лікаря. Жінка зазначає, що це велика проблема.

Багато моїх колег страждають через це. Вони не мають гідної зарплати, бо просто не можуть набрати таку кількість декларацій у селі.

Проте Світлана знайшла для себе вихід: додатково надає послуги сімейного лікаря в сусідньому селі Снідавці.

Мені доводиться докладати дуже багато додаткових зусиль. Але я вчилася 8 років, щоб стати хорошим спеціалістом, тому зараз роблю все, щоб мати відповідну зарплату. Я вважаю, що потрібно зменшувати кількість декларацій на одного лікаря. Бо через 5 років це може перетворитися на справжню катастрофу. Лікарів у селах зовсім не залишиться.

Лікарка на мотоциклі

Світлана працює в амбулаторії щодня з 9 ранку до 4 дня. Проте її робочий день часто починається швидше. Зранку жінка їздить на заплановані виклики. Для цього вона має машину і мотоцикл.

Якщо мені треба взяти якесь обладнання, то їду на машині з водієм. Ще не так давно відкрила для себе мотоцикл. Коли гарна погода і не треба з собою багато речей везти, ним дуже зручно добиратися. Але буває й таке, що ходжу пішки. Інколи немає дороги для машини, але на виклик усе одно треба дістатися. Тому йду пішки.

За 5 років роботи Світлана знає, де живе кожен її пацієнт.

Великі відстані та гриби

Найбільша відстань, яку Світлана проходила пішки, 4 км до пацієнта за викликом і стільки ж назад. А якось влітку, коли Світлана ще не мала мотоциклу, вона йшла на виклик пішки. Відстань була великою, а по дорозі траплялося багато грибів.

Памʼятаю, прийшла на виклик і пацієнтка питає, що мені дати. Кажу: «Води і пакет для грибів».

Робота чи особисте життя?

Коли ти йдеш працювати лікарем, ти маєш розуміти, що мусиш весь час бути на звʼязку. Знаю, що лікарі в містах зараз йдуть до того, що не дають пацієнтам особисті номери і не відповідають на повідомлення в неробочий час. Проте в селі так не виходить: там рідня, там друзі, а отам ще хтось. Я розумію, що бувають екстрені випадки і ніхто, окрім мене, людині не допоможе.

“Маю тепер Петра й Петруся”.

29 червня Світлана народила сина. Жінка сміється, що хлопчик сам обрав собі ім’я, бо народився на свято Петра. Світлана називає сина Петрусь, бо має в сім’ї ще одного Петра — свого чоловіка.

У пʼятницю я ще працювала, а в неділю вже народила.

Після народження дитини Світлана пішла в декрет.

Перший місяць я думала: «Виявляється, життя таке легке без медицини». А на наступний місяць я засумувала за своєю роботою. Тому в другий місяць декрету я вже частково працювала.

На третій місяць Світлана повністю повернулася в медицину. Проте вона не могла повноцінно поєднувати материнство та роботу. Тому жінка найняла няню для своєї дитини. Няня дбає про дитину протягом робочого дня Світлани.

У нас в амбулаторії була кімната, яка пустувала. Я облаштувала там зручний простір для няні з дитиною. Мені так комфортно, бо дитина завжди біля мене, але при цьому я можу не відволікатися від пацієнтів.

Про гуцульське й медицину

Світлана веде свій блог в Instagram, у якому розповідає про своє життя та, як вона сама каже, про гуцульське.

Я дуже люблю нашу культуру і вважаю, що про неї потрібно говорити. Традиції роблять нас людьми. Вони наповнюють наше життя сенсом.

Ми можемо просто жити у своїй рутині й опамʼятатися лише на старості. А може бути життя з традиціями разом із родиною і друзями. Я думаю, що це наповнює душу теплом, яке так потрібне нам у цей час.

Світлана розповідає, що багато людей пише їй з проханням більше розповідати про медицину. Тому зараз жінка працює над тим, щоб розвивати у своєму блозі саме цю тему.

Мій блог — це про спілкування з людьми і про можливість змінювати світ на краще. На деякі події потрібно реагувати, показувати, що є небайдужі люди і збирати навколо себе однодумців. Потрібно творити добро і захищати тих, хто поруч.

Фото надані героїнею матеріалу та є її власністю.

Журналістка: Соломія Михайлишин