Формула Марії Дяків: 2 магістратури + 2 офіційні роботи

Марія Дяків – випускниця Прикарпатського та медичного університетів. Зуміла поєднати навчання у двох вишах і дві роботи. Розпитали в Марії, чи стало це можливим через відмінний тайм-менеджмент або ж якусь суперсилу. Тож розпочинаємо для “БРИНЗА МЕДІА” серію матеріалів “Студентська суперсила”.

Про освіту і першу роботу

У вересні 2018-го я вступила до Івано-Франківського національного медичного університету. Навчалася 4 роки на бакалавраті за спеціальністю “Фізична терапія та ерготерапія”. Я завжди була активною, тому одного навчання мені було замало. На другому курсі почала відвідувати курси масажу у фізкультурному коледжі на вул.Мазепи. Це було до початку ковіду. А під час пандемії університет перейшов на дистанційне навчання і я почала працювати масажисткою вдома.

Батьки подарували на день народження велику і дорогу кушетку для масажу. Вони більше за мене вірили, що моя справа буде успішною. Я створила сторінку в інстаграм, почала вести блог масажистки. Тоді я жила в Коломиї разом із батьками, бо ж дистанційка. І на моє здивування, у мене дуже швидко почав формуватися запис клієнтів на масаж. Тож першу половину дня я навчалася, а другу – робила по 2-3 масажі.

Мені мега подобався такий графік. Я вчилася, працювала, заробляла гроші. Окрім того, у мене ще й була стипендія.

Про другу освіту

Після бакалаврату я вирішила вступати до магістратури. Паралельно з цим, крім медицини, хотіла спробувати навчання в іншій галузі та в іншому університеті. Чому? Бо за період навчання в медичному мала змогу відвідувати пацієнтів у різних відділеннях. Спостерігати, як проходять огляди в лікарів, як спілкується з пацієнтами молодший персонал. Це не завжди було грамотно і відповідало принципам медичної етики.

Реалії наштовхнули на думку, що було б круто мати ще й психологічну освіту. Вміти правильно спілкуватися зі своїми пацієнтами, краще їх розуміти.

Тоді в ПНУ ім. В. Стефаника відкрилася спеціальність “Клінічна та реабілітаційна психологія”. Туди можна було вступати на магістратуру з моїм дипломом бакалавра з медичного. Треба було ще здати вступні та написати мотиваційний лист.

Я була б не я, якщо б не спробувала. Почала готуватися до вступу на магістратуру в ПНУ і паралельно в медичний. Між цим усім я відновила свою масажну діяльність. Першу половину дня займалася підготовкою документів для вступу, а другу – робила масаж.

Про дві освіти і роботу

Я вступила в медичний на магістратуру (денна форма) і в Прикарпатський на клінічну психологію (заочна форма). Але… Розпочалося повномасштабне вторгнення. Потім блекаути. Мені стало невигідно працювати масажисткою. Доводилося постійно переносити записи, змінювати графік. Купити генератор я ще не мала змоги, а приймати клієнтів у холодному приміщенні я не хотіла. Тому почала шукати нову роботу.

Із самого дитинства я дуже комунікабельна, то подумала, чому б не спробувати себе в ролі офіціантки. Мені здавалося, що це буде цікаво.

В Urban Space 100 якраз шукали офіціанта. Я відгукнулася на пропозицію. Дуже переживала на першій співбесіді, але вона пройшла легко. Наступного дня я вже була стажеркою. Правда, було страшно вчити меню. Ніколи не уявляла, що робота офіціанта передбачає знання всіх позицій, усіх алергенів, продуктів і соусів. Думала, достатньо знати перелік страв у меню.

Після тижня стажування мене взяли на постійну роботу офіціанткою. До обіду я ходила на пари, а з 13:30 – на роботу в Urban. 

За перші два тижні я заробила приблизно 8-9 тис грн. Добре пам’ятаю свої чайові в перший день роботи – 550 грн. Як я тішилася! То була суттєва сума для мене.

Про дві освіти і дві роботи

Свою другу роботу знайшла завдяки першій. Одного дня в зоні мого обслуговування за ноутом працювала жінка. Вона була з синіми дредами, з максимально широкою посмішкою. Я спитала у своєї гості, чим вона займається.

Як виявилося, це була провідна фахівчиня сенсорної інтеграції в Україні Тетяна Кострицька. За освітою ми були колегами, вона теж навчалася на психолога. Тетяна переїхала жити до Ужгорода після повномасштабного, а її подруга Вікторія – до Івано-Франківська. Тетяна запропонувала мені роботу дитячим реабілітологом у центрі з розвитку й роботи з дітьми з аутизмом. Директоркою цього центру була Вікторія. 

Ми обмінялися контактами. Через місяць мені зателефонувала Вікторія. Домовилися про співбесіду. Я дуже хвилювалася, бо вже мала стабільну роботу з добрим заробітком. А тут щось невідоме…

Співбесіда пройшла добре. Вікторія дала мені час на роздуми. Я таки погодилася, бо це робота за моєю спеціальністю. Поїхала до Львова, пройшла додаткове навчання. Тоді я почала розуміти, що не все так просто на практиці, як здавалося в теорії. Коли я прийшла в центр, мені повідомили, що як тільки я приступлю до роботи, то на мене вже очікують 5-6 дітей.

Чому після закінчення університетів не покинула роботу офіціантки?

Я думала, коли закінчу навчання в магістратурах, то покину роботу офіціантки. Бо вже матиму повну вищу освіту і роботу за спеціальністю. Але все вийшло не так. Робота з дітьми – важка як фізично, так й емоційно. У дітей з аутизмом може різко змінитися настрій і поведінка. Буває непросто швидко перелаштуватися.

Робота офіціанткою стала для мене, як на диво, відпочинком. Люди п’ють каву, їдять смачну їжу, спілкуються, я морально відпочиваю.

Про графік та як усе встигати

Пари в медичному були в першій половині дня і робота в центрі також. Довелося взяти індивідуальний план навчання. Прокидалася я зазвичай о 6:30 – 7:00. Я була старостою, багато викладачів знали мене з хорошої сторони, йшли мені на зустріч. Коли була змога, я приходила на 8:00 на пари. Навчалася до 9:30, а на 10:00 йшла в центр. Зранку переважно було небагато пацієнтів. Тож з 10:00 до 13:00 працювала в центрі, а з 13:30 – офіціанткою в Urban. 

У свої вихідні закривала всі хвости з навчання, відпрацьовувала пропуски, писала магістерські.

Попри навчання і роботу, я завжди знаходила час на особисте життя та розваги. Мені це було важливо. У центрі працювала з понеділка по суботу, а в кафе – три дні через три. Встигала висипатися, гуляти з друзями, ходити в кіно, театр, навіть у спортзал інколи. При правильному плануванні і при правильній розстановці пріоритетів можливо все.

Навіщо студентам поєднувати навчання та роботу

Я б рекомендувала всім студентам спробувати поєднувати навчання з роботою. Так можна побачити свою сферу зсередини, з практичної сторони. І, звісно, знайти джерело заробітну. Ну не секрет, що всім студентам потрібні гроші. А ще це крута можливість зрозуміти, чи дійсно ви обрали ту професію, у якій готові розвиватися, чи це не ваше.

Про підтримку батьків

До речі, мої батьки не сприймали моє бажання працювати офіціанткою. Мабуть, тут мали місце якісь стереотипи. Бо ж студентка-медикиня, успішна масажистка і тут – офіціантка, якій можуть хамити. Але мені так було цікаво, що батьки все ж підтримали мене, бо побачили, що робота мені подобається.

Коли вже почала працювати сенсорною терапевткою, то батьки натякали, що варто зосередитися лише на цій роботі. Але я люблю і роботу офіціантки, і терапевтки. До того ж, можу повністю себе фінансово забезпечувати. Тому поки не збираюся звільнятися з жодної.

Журналістка: Юлія Зелик