Як вижити в епоху успішного успіху та побудувати здорові стосунки з собою?

30 квітня в Івано-Франківську розпочинається серія зустрічей із психологами Світланою Ткачук і Мар’яною Клованич. Головна тема — стосунки із собою, світом і навіть котом. “БРИНЗА МЕДІА” розпитало в експертів, як будувати стосунки з собою в еру “успішного успіху”, як перестати конкурувати та знецінювати себе. Вмощуйтеся зручніше, далі цікаве інтерв’ю з психологами.

— Як не з’їхати з глузду, коли всі навколо “успішні, красиві, харизматичні, у Дубаю”?

Мар’яна: З’їхати можна, і це буде нормально. Але краще — зупинитись і запитати себе: “А я чого зараз хочу? Чого справді потребую?” Бо “успішність у Дубаї” — це картинка. А ти — справжня. І реальне життя — не у фільтрах, фільмах, картинках. Там, де ти є, вже достатньо простору для себе, краси і сили. І можна навіть без Дубаю.

Світлана: Можна “з’їхати з глузду”, а можна подивитися на це все як на монтаж. А реальне життя — це прямий ефір, у якому не виріжеш помилки, сльози, зачіску, яку розвіяв вітер. І поки в одних “успішний успіх” у Дубаю, хтось у Коломиї знайшов себе, вигулює улюблену безпородну кішку, навчився спати по 7 годин і не “вішати себе на рейтинг”. І це теж перемога. А для себе що ти хочеш: монтаж чи життя?

— Конкуренція — це більше як «я хочу теж так», чи «чого в неї є, а в мене — ні»? Де ця межа?

Мар’яна: Межа у  самоцінності. Якщо “я хочу теж так” — це про натхнення та точку до зросту, тоді «ок». А якщо “чого в неї є, а в мене — ні” — то це може бути про біль. І тут не про неї, а про твоє “мені не можна”, “я не варта” і так далі.  Але я скажу: «Варта». І навіть можна. Але у своєму ритм.

Світлана: І те, і інше. Залежить, яким шляхом ти підеш. Коли “я хочу теж” — це про визнання бажань і рух до їх втілення. Коли “а чого в неї є?” — це про застрягання в заздрощах і біль. Різниця в тому, що ти вибереш: “я хочу і зможу” чи “я ніколи не зможу”.

— Чому ми так часто порівнюємо себе з тими, кого навіть не знаємо особисто? Це нормально чи пора в терапію?

Мар’яна: Нормально. Ми соціальні істоти, і порівняння — це спосіб зрозуміти, хто ми, куди йдемо, чи «все з нами так». Але коли порівняння стає щоденною дозою болю — це вже не про орієнтацію в просторі, а про втрату себе. Терапія тут — не “бо щось не так”, а як підтримка, щоб не залишитись у цій самотній гонці.

— Окей, а як себе не знецінити, коли твоя подруга/одногрупниця/колега вже відкрила свій бренд, а ти досі не можеш знайти себе?

Світлана: Просто згадай, що вона зараз, можливо, мріє про те, щоб хоч на день побути кимось, хто нічого не запускає, не відкриває й просто є. Порівнювати внутрішній процес із чужим фіналом — як порівнювати кокон із метеликом. Але без кокона не буде польоту.

— Конкуренція в жіночому ком’юніті: це міф, хайп чи реально болить?

Мар’яна: Болить. Бо ми довго були в системі “тільки одна з нас зможе”. Але правда в тому, що місця вистачить усім. Просто ми ще вчимося цьому довіряти і бачити під іншим кутом та будувати нову жіночу культуру: підтримки, а не порівнянь.

Світлана: Те, що відчуваєш, те і є реальним. Біль є, і не тільки від конкуренції. Частіше — від внутрішньої втоми доводити, що ти варта свого місця. Бо коли кожна боїться не вписатись, тоді й починається гра “хто з нас крутіша”. А насправді — усі просто хочуть бути поряд і не відчувати себе зайвою.

— Що робити, коли відчуваєш: “Мене обійшли на повороті”, але людина — класна, і ти не хочеш заздрити?

Мар’яна: По-перше, чесно визнати: “Так, заздрю трохи”. Це не робить тебе поганою людиною. Це просто означає, що тобі теж чогось хочеться, і заздрість часто вказує на якусь незадоволену потребу. І це навіть добре, значить, у тобі є бажання. Не лякайся його і не злись на себе. Краще спитай: “А чого саме я зараз хочу? Що мене зачепило?” Можливо, це якраз підказка, куди тобі хочеться рухатись далі.

Світлана: Сісти, вдихнути і визнати для себе: я трохи заздрю. Бо я теж так хочу. А потім: подякувати їй у голові за те, що показала, що так теж можна. І нагадати собі, що в кожної свій ритм і своя дорога.

— Звідки взялася ця установка: або ти перша, або ніхто? І як її позбутися?

Мар’яна: Цю установку нам закладали роками: у школі, вдома, у суспільстві. Всюди змагання, порівняння, “хто краще”. Але правда в тому, що “перша” — це не про щастя. Це про стрес. Бо завжди хтось десь швидше, гучніше, яскравіше. А цінність не в тому, щоб обігнати, а в тому, щоб іти своїм шляхом. І бути першою для себе в чомусь, що тільки твоє.

Світлана: З садочку, з школи, з конкуренції з сестрою, з посилу батьків. Любимо тільки за “відмінно”, а за інший результат — “ну, могло бути краще”. Як позбутись? Не знецінювати себе, навіть коли ти не перша. І помічати, що навіть “другою, третьою, останньою” можна бути щасливою.

— Питання на чесність: ви коли-небудь хотіли “перевершити” когось, навіть несвідомо? І як потім себе почували?

Мар’яна: Та будьмо чесні — звісно хотіла. Іноді навіть у парі з колегою ловлю себе на думці: “А ну я зараз скажу глибше!”. Наче всередині внутрішня олімпіада. Але потім згадую: це не про подіум, це про контакт. Бо справжній “успіх” — коли я  встигаю побути собою, а не тінню чийогось визнання.

Світлана: Так, і відчуття бували різні. Іноді — яка молодець. Іноді — ото позор. А буває, здивування — навіщо я взагалі конкурую? Бути “краще” —  це не завжди виграти і не завжди воно об’єктивне. Іноді краще співпрацювати з крутими людьми і бути доброю до себе неідеальної.

—  Конкуренція з собою в минулому — це норм чи теж токсік? Бо іноді хочеться сказати тій старій версії: “Ти шо, серйозно?”

Мар’яна: Норм. Але тільки якщо з любов’ю. Типу: “Та ти подиви, яка я була! І як виросла!” А не: “Фу, як так можна було жити/думати/ходити з тим хлопцем”. Бо стара версія тебе — це не баласт. Це сходинка. І саме вона допомогла дійти туди, де ти є зараз. Так що іноді найкраще, що можна сказати собі в минулому, “Дякую, що вижила”.

Світлана: Це нормально. Але не як “Ти маєш бути кращою”, а як “Я пройшла шлях — і зараз знаю трохи більше. Я вдячна собі тодішній, бо без неї не було б мене сьогодні”. Порівнювати себе з собою — ок. Але не забувай при цьому приймати обидві версії.

Анонс зустрічі з психологами Світланою Ткачук і Мар’яною Клованич

Реєстрація на зустріч з психологами та можливість придбати квитки за посиланням: https://forms.gle/CefBbKU22NeMe4h59

Вартість квитка: 800 грн