10 цитат про мову Олексія Гнатковського з інтерв’ю Маші Єфросиніній

“БРИНЗА МЕДІА” зібрало найяскравіші цитати про українську та російську мови актора Франківського драмтеатру Олексія Гнатковського з інтерв’ю Маші Єфросиніній.

Російська мова – це один із факторів усієї “російськості”, яка нас заполонила. Не тільки російська мова. Російська культура, яку вони (росіяни – ред.) самі назвали “вєлікая”, а це все вкрадене. У них нема нічо свого. Їхній Пушкін – араб. Лєрмонтов – з Кавказу, подивися, українців скільки… Ось ця російська історія. Мова – тільки одна частина того, що заполонили.

Не території найважливіше, що в нас відібрали. Окупували наші душі. І наші серця окуповані. Наші уми окуповані. Тому що, коли людина каже, що “всєгда так била”, коли людина каже, що Одесу побудувала Катєріна, і ти як аргумент кажеш: “Та нє, там козацькі застави…” – “Пашол нах*й”. І ти не знаєш, що сказати. Я не знаю аргументів до цєї людини. Бо щоби я не сказав, буде: “Пашол нах*й”.

Мені цікаво з тими, з ким мені по дорозі. Правда. Я не толерую, що російська мова – це агресор. У мене є багато друзів російськомовних. Але вони говорять українською. Вони переходять на українську. Перше – зі мною, потім – ще з моїми знайомими, а потім зі своїми друзями, а потім в себе вдома.

У нас Україна, за опитуваннями, нормальними опитування, не дибільними в телеграм-каналах, Україна – не розділена, народ український – не розділений, монолітний, але вважає себе розділеним.

У нас є багато тем дискусійних у країні. Питання мови, питання політичного вибору, церкви і так далі. Але. Ці питання, за які українці, в більшій своїй мірі, я говорю про толкових, нормальних українців, не ідіотів. Ідіоти є всюди. Переважна більшість не буде бити одне одному морду. Не буде.

От сідає біля мене російськомовна людина. Я не буду бити його чи її. Ну буквально, я не буду бити. Я не знаю, як підняти руку на цю людину. Це не кінець світу. Може, вона добра людина, яка говорить російською мовою. Якщо я буду мати з нею (людиною – ред.) якісь спільні справи, то можливо, я чи зроблю зауваження, чи швидше попробую переконати або попросити.

От так я, Олексій Гнатковський, зараз, у цей час. Я попробую переконати. Якщо не переконується людина, це значить – не моя, мені з нею не по дорозі.

Не темі військових взагалі спекулювати не можна. Тому що це гріх! Вони там займаються ділом важливішим. От прийдуть сюди – вже питання переходу (на українську мову – ред.). Бо коли спекулюють: “А чому військові розмовляють російською?” Тому що вони на межі життя і смерті! Вони в ситуації екзистенційній. Вони думають за своє життя. Вони не думають, як переходити. І не дай Бог їм думати, як переходити на ту чи іншу мову.

Питання мови, дорогі друзі, це не питання військових. Це питання тилу. Тил має займатися цим. Щоби ці військові прийшли і побачили, за що вони воюють. Військові мають приїхати і побачити, що вони повернулися в іншу країну – ту, за яку вони ішли.

Вони йшли, і майдани ці всі робилися задля того, щоб країна змінилася. На краще. Щоб у нас було менше корупції, щоб у нас було чесніше жити, легше жити, справедливіше жити. І щоб ми знали себе і своє. Щоб ми були горді за своє. Щоб ми пишалися своїм, не пригнічуючи чуже.

Я захоплююся найбільше сучасними в українській нашій мові неофітами. Ті, що повертаються в українську мову. Ті, що зросійщені, починають говорити своєю мовою – українською. Тому що для мене оці люди, які російкомовні були, зросійщені, переходять в українську мову, вони для мене більші патріоти, ніж я.

Я виріс у тепличних умовах, будемо чесними. Я з Франківська. У мене з дитинства мама колискові співала, ми ходили колядувати, Бандера я розумів, хто такий, у мене портрети Шевченка, Франка. Тобто я виріс у цьому. А люди виросли (зросійщені – ред.) в агресивному середовищі. І коли ти переходиш в агресивному середовищі на українську з російської, то в тебе спротив іде з усіх сторін. Починаючи від твоїх колег на роботі: “Ай ладно, а вдома зачєм ето тєбє”. Чи твої батьки кажуть це, чи діти, рідні.

І коли ти маєш у собі цю силу протистояти цьому, коли ти далі йдеш вперед у своєму прагненні пізнати себе і полюбити, поважати себе, то спочатку в тебе йде несприйняття, а потім тебе починають поважати.

Але ці люди, які переходять з російською на українську, це просто феномен сучасної України. Це сучасної України. Це приклад того, як мій народ з’єднується. І я хочу дивитися в сторону ту, де мій народ з’єднується. Я не хочу дивитися в ту сторону, де срачі.

Мені по дорозі з тими, хто з’єднується. Якщо ти будеш іти своєю дорогою, то до тебе будуть дивитися і приставати люди, які теж готові йти цею дорогою. І нас стане більше й більше.

Фото Олексія Гнатковського з мережі Instagram.