Джипінг у Карпатах: еконесвідомість чи відсутність контролю?

З 1 лютого 2025 року в Україні набули чинності зміни до закону “Про природно-заповідний фонд України” щодо забезпечення збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду та розширення їх класифікації. Нововведення мали б посилити відповідальність за джипінг і його шкоду. Формально все наче так: є визначені порушення та передбачено покарання. Проте зміни не працюють через відсутність контролю. А джипінг не перестає користуватися популярністю серед еконесвідомих туристів.

Змінами до закону забороняється проїзд механічних транспортних засобів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Тут є винятки, але вони стосуються проїзду аварійно-рятувальних служб, органів і закладів охорони здоров’я, посадових осіб виконавчих органів, підрозділів ЗСУ тощо.

Закон є, але й джипінг з Карпат нікуди не зник. “БРИНЗА МЕДІА” вирішило з’ясувати, у чому шкода такого виду розваг і що можна зробити, аби його ставало дедалі менше. Перший спойлер — підвищувати екосвідомість і рекламувати піший туризм.

Гілецький Йосип Романович, доцент кафедри географії та природознавства факультету природничих наук КНУ ім. В. Стефаника

Ґрунт ─ це таке складне природоутворення, яке формувалося протягом багатьох мільйонів років. Якщо його зруйнувати, то для відновлення ґрунту треба сотні років. Цінність ґрунту не підлягає навіть дискусіям, бо вона надзвичайно важлива для того рослинного світу, який проростає на певній гірській території.

Рух транспорту по гірських стежках руйнує ґрунт не тільки там, де той проїхався, а транспорт спричиняє ерозійні процеси. Руйнування ґрунту поширюється на значну територію. Відомі випадки, коли за такого ставлення до ґрунту, землі стали непридатними для оброблення. 

Є періоди, коли тварини потребують догляду за своїм потомством. Для цього спеціально оголошується період тиші, щоб не завдавати тваринам стресу.

Є види тварин, які живуть на поверхні ґрунту, і вони мають свої усталені міграційні маршрути на певних стадіях своєї життєдіяльності. Надмірна кількість транспорту і шум, який цей транспорт створює, призводить до дуже негативних наслідків для життя цих тварин.

В Україні лісові дороги поки що не такі як у європейських країнах. Але вже останнім часом у нас зʼявився ряд доріг, прийнятних, які відповідають тим сучасним уявленням, якою має бути лісова дорога. Такі дороги зменшують негативний вплив на довкілля, бо транспорт по них рухається так, як це має бути, цивілізовано, і може виконати певні господарські завдання.

Ті, хто хоче гасати на джипах, змогли б це робити на полігонах, коли закінчиться війна.

Сливка Роман Радославович, доцент кафедри географії та природознавства факультету природничих наук КНУ ім. В. Стефаника

Гірські дороги ─ це штучно створені людиною шляхи, які використовуються з господарською метою. Зокрема, лісові дороги в горах використовують для лісозаготівлі. Але природоощадної, коли колісна техніка по спеціально підготовленій дорозі може підʼїхати до віддалених ділянок гірського лісу і без шкоди для довкілля здійснювати заготівлю лісу. І також ці дороги важливі для різних служб, єгерів, лісників і, між іншим, мисливців. Догляд за гірськими дорогами ─ дуже важлива частина лісових господарств і лісництв.

Руйнування таких доріг ─ хаотичне, неврегульоване ─ створює проблеми як для самих лісництв, так і для лісозаготівлі, туризму пішого, кінного тощо.

Джипінг ─ загроза карпатській флорі та фауні, а на подолання наслідків можуть знадобитися сотні років.

Через потужність своїх двигунів джипи створюють великий шум і вібрацію. Також вони можуть буксувати, особливо в дощовий період, і це буксування шинами великого діаметру призводить до штучного утворення борозен у гірській дорозі, яка зазвичай є під нахилом.

Карпати знаходяться в помірному кліматі, де є значне зволоження, у деяких районах зволоження сягає до 2000 міліметрів опадів за рік, що є дуже інтенсивним. І борозни в дорозі можуть перетворюватися на водотоки. Це руйнує і саму дорогу, і схил, і призводить до процесів ерозії, погіршення стану ґрунтів, оголення природи гірської та відлякування тварин.

У південних країнах, де джипінг не призводить до значної водної ерозії, більш лояльне відношення до цього виду розваг: Іспанія, Кіпр, Греція, Болгарія. У США джипінг дозволено по спеціально обумовлених з місцевою владою і природоохоронними федеральними службами маршрутах. І для того, щоб скористатися такою опцією, потрібно заплатити чималі кошти. А компанія, що надає послуги джипінгу, повинна мати відповідну ліцензію на цю діяльність. Також існують відповідні правила щодо джипінгу в різні сезони.

В Україні більш анархічне природокористування. Люди часто не усвідомлюють того, що завдані збитки мають дуже довгострокові наслідки. Нам бракує екологічної свідомості.

У нас склалася така ситуація, що найбільша концентрація туристів у Карпатах зараз у тих регіонах, де вже тривалий час є усталені природоохоронні території. І з однієї сторони місцеві мешканці хочуть заробляти, і це є нормальне бажання. Бо заробити гроші ─ це не зло, а тим більше в умовах, коли є занепад вівчарства, обмеження лісозаготівлі. Зрозуміло, що місцеві мешканці шукають якісь нові послуги, які можна надати туристам.

І тут зʼявляється конфлікт інтересів ─ між природоохоронною територією, яка вже давно сформована, і тим бумом туристичним, який ми спостерігаємо останні 15 років. Місцевим громадам спільно з екологічними організаціями та бізнесом треба шукати компромісні рішення щодо джипінгу за межами природоохоронних територій.

Карпати займають не дуже велику частину України. Тому до гірських ландшафтів треба дуже обережно відноситись.

Потяг до джипінгу пропагується й масовою культурою. Зокрема, шоу британця Джеремі Кларксона “Top Gear”. У цих шоу популяризують виїзд на джипі на Кіліманджаро, на якісь вулкани в Латинській Америці. Але прошу звернути увагу, що ніколи ці шоу не відбуваються на території британських островів, ніколи. Тому що тут жорстке природоохоронне законодавство. А якщо й випробовують авто, то лише в карʼєрах чи на спеціально облаштованих майданчиках.

Христя ЖУК, маркетологиня, волонтерка, мандрівниця

Я джипінг дуже не люблю, дуже давно, уже років з десять. На те маю особисті причини: я люблю Карпати і я люблю ходити хайкати, люблю ходити в походи. І коли ти йдеш по стежці і валить та купа джипів, ти весь у поросі, вони роздовбують стежки, це сприяє ерозії ґрунту і більше там ніколи не буде рости травичка, це лякає тваринок. Для мене це прям чисте зло і неповага до природи. Ось.

Особливо це стосується національних парків і заповідників, адже це законодавством заборонено. Коли ти намагаєшся зробити якесь зауваження водіям, то вони дуже сильно агресують, а ті, хто катаються, то не сильно вникають у це питання. Тому я більше не роблю таких зауважень, а просто не ходжу тими стежками, де є джипери. Наприклад, на Свидовець я жодного разу не була в поході, тому що я не хочу нервуватися.

Попри заборону люди обирають джипінг, тому що це легко. Це легко підніматися на джипі, не потрібно напрягати свою сраку для того, щоб її випхати на гору. І всьо – ти на горі, ти покарітєль, дістаєш собі півасік, чіпсіки, робиш класні фоточки і ти вже красавчік.

Я думаю, що люди це роблять тому, що це легко і це не карається законом. Немає контролю за джипінгом в Україні. Типу ніхто цим не займається. Міністерству екології пофігу, зараз взагалі вже його розформовують. Ну а толку? Як воно дійсно безтолкове.

Поліція там ну як. Що там поліція буде робить? Там ж вони всі місцеві, а це кум, брат, сват, ну ж не будуть вони своїх якось там кумів, братів, сватів… мати до них якісь претензії. Люди-учасники цього джипінгу, напевно, може частина, не знає про заборону, бо часто я людям за це говорю, а вони такі: “О, клас, дякую, що сказала, я про це там не знав”. Ну це така адекватна буває реакція. Ну а ті, хто знають, то мені вже дуже сумно, до цих людей, напевно, нічого не донести, лише публічний якийсь осуд.

Наприклад, відомі українські бренди знімають свої кампейни, це в лапках, у заповіднику біля озер і вивозять усю техніку, моделей, усе на джипах. Я це помічаю. Я кажу, що то не ок, люди пишуть ще брендам, що то не ок і тоді вони там вибачаються, але мене ще можуть заблокувати за те.

Думаю, що зупинити джипінг у чистому вигляді не вдасться. Тому свою петицію я назвала не “про заборону джипінгу”, а “про врегулювання джипінгу”. Є там категорія людей, які хочуть виїхати на тому джипі. Ну окей, давайте зробимо, виділимо їм якихось там дві з половиною стежки, якісь там горби, нехай собі туда їдуть, нехай платять гроші, купують ліцензії на цей вид відпочинку або діяльності, якщо вони вивозять інших.

За ці гроші давайте відновлювати ті стежки, які вони угробили. За ці гроші наймемо рейнджерів, які будуть слідкувати по заповідниках, по національних парках, щоб там ніхто не їздив на своїх сраних джипах. Ось така в мене проста ідея. Так воно працює за кордоном. І це ніби все логічно, але ну нікому нема до того діла.

Я розумію, що у нас війна, є важливіші речі, але є профільні міністерства, які тим мали б займатися. І поки росіяни реально винищують нашу природу на півдні, на сході, на півночі, то ми своїми руками гробимо наші Карпати на заході.

Мене це дуже сильно обурює, мене це сильно дратує. Я відчуваю свою безвихідь, тому що я вже створила петицію проти джипінгу, вона набрала 25 тисяч голосів. Президент мені подякував, передав то Прем’єр-міністру, Прем’єр-міністр передав міністру, а міністр передав заступнику і ніхто по факту нічого не зробив. Цей закон, який ухвалили у січні цього року, по факту теж нічого не змінив, тому що ніяк не прописали, як мають контролюватися ці нові норми, контролю немає за виконанням.

Марта “СТРІЛА”, головний сержант взводу

Сьогодні джипінг у Карпатах заборонений лише на папері. Фактично це імітація закону. Туристи та бізнес і далі спокійно нищать природу, бо відчувають безкарність. Вихід один — справжній контроль, збільшення штрафів і блок-пости на ключових маршрутах. Але і цього мало. Це більше для «бізнесменів», які створюють такі пропозиції.

Для людей потрібна просвітницька, інформаційна робота, бо штрафи зупиняють не всіх. А от знання змінює свідомість.

Їм треба показати, що за хвилини адреналіну ми платимо десятиліттями відновлення природи. Необхідно створювати культуру поваги до гір — через медіа, туризм, навіть у самих селах. Бо коли буде розуміння, тоді не треба буде стільки заборон.