“Не хочу, щоб українські діти тримали в руках автомати”,  — 25-річний головний сержант роти 505 батальйону морської піхоти Василь Микитин.

Василь Микитин — військовий із Долини, що на Івано-Франківщині. На початку 2023 року він повернувся з-за кордону, щоб вступити до лав Збройних сил України. Нині боєць служить головним сержантом роти вогневої підтримки. Про 72 дні в оточенні та як Василь став “Фартовим” — в інтерв’ю “БРИНЗА МЕДІА”.

Від дитячої мрії стати пожежником до служби у ЗСУ

У дитинстві Василь мріяв стати пожежником.

Тоді я просто захоплювався цими людьми, як і зараз, бо вони рятують життя і роблять іноді неможливе.

До лав Збройних Сил України боєць долучився на початку 2023 року, перед своїм днем народження — тоді йому було 22 роки.

Свій 23-й день народження я вже справляв у Десні на “учебці” під шахедами.

До повномасштабного вторгнення військовослужбовець три роки жив і працював у Варшаві, займався євроремонтами. Поїхав туди, бо запропонували знайомі. Повернувся з-за кордону спеціально, щоб піти в ЗСУ, проте спочатку це йому не вдавалося.

Не брали, бо тоді було багато добровольців, і мені не було 25 років.

“У мене було лише кілька осколків”: як позивний “Фартового” підтверджував себе на полі бою

Позивний Василю дав сержант на “учебці”.

Не розглядав більше ніяких варіантів позивного. Мені його дали в перші дні “учебки”, і відтоді я з ним.

Позивний бійця неодноразово підтверджував себе на війні. У багатьох ситуаціях із загрозою для життя він залишався неушкодженим.

Останній випадок стався кілька місяців тому, коли Василь разом із командиром роти їхав шукати хлопців, які кілька днів не виходили на зв’язок. По побратимах працювали FPV-дрони.

Крайня FPV пробила наш ББМ. Командир, на жаль, загинув, а я сидів навпроти нього й у мене — лише кілька осколків.

Командир мав позивний “Грек”. Для Василя це була людина з великої букви, бо багато чого він навчився саме у нього.

“Просто роблю те, що повинен — захищаю рідну землю”. Як Василь без бойового досвіду став головним сержантом роти

Бойовий шлях військовослужбовця почався на посаді командира гранатометного відділення. А перше бойове завдання запам’яталося тим, що це був новий досвід для бійця і його побратимів.

Тоді ми ще не до кінця розуміли, як діяти під час прильотів, тому сиділи в бліндажі й рахували приходи міномета.

До цього Василь не мав бойового досвіду.

Я цивільна людина, як і багато інших військових. Страх, звісно, був, бо ми не мали повного усвідомлення, як правильно діяти в тих чи інших ситуаціях.

Перед бойовими завданнями його готували командири батальйону, які вже мали практичний досвід. Нині Василь — головний сержант роти вогневої підтримки в 505 батальйоні морської піхоти. На цій посаді він уже рік.

Я вважаю, що зараз я не несу службу, а просто роблю те, що повинен робити — захищаю рідну землю.

“За 2–3 метри від мене був скид”. Як Микитин зустрів своє 24-річчя в оточенні у Кринках

Військовий брав участь у боях на Донбасі, у районі населених пунктів: Новодонецьке, Рівнопіль, Урожайне, Старомайорське. Потім була операція “Кринки”, де Василь провів 72 доби майже в повному оточенні.

Операція “Кринки” стала найважчою для нашого батальйону. Оборона відбувалася в оточеному селі під постійним обстрілом противника з артилерії, авіації та дронів, і під тиском штурмових груп.

Найважчою там була логістика, а вивіз поранених і загиблих був майже неможливим, бо евакуація відбувалася на надувних човнах, які часто не допливали.

Під час скидів дронами група зазнавала ударів. Один зі скидів пройшов поруч, але Василя не зачепило.

Коли я перебігав на точку до хлопців, то зачепився за проволоку, і десь за 2–3 метри від мене був скид — теж не зачепило.

Ця ситуація сталася перед самим його 24-річчям. Побратими привітали Василя подарунками — енергетиком, свічкою і пачкою цигарок.

У “Кринках” йому довелося взяти на себе управління піхотою й ухвалювати рішення, щоб зберегти людей, тому що разом із ними залишився лише один офіцер, який отримав контузію. За це Василя нагородили відзнакою Міністерства оборони України “Вогнепальна зброя”.

Я був радий, що це оцінили, але все одно мені здавалося, що були хлопці, які зробили більше й були достойніші тієї нагороди.

Опісля прикарпатець обороняв місто Берислав, потім працював на Курахівському напрямку в Донецькій області, далі — на Херсонському напрямку. Наразі Василь перебуває на Донецькому напрямку.

“Найважче — втрачати побратимів”. Що дає сили бійцю боротися далі

У батальйоні Василя головне — зберегти життя бійців і максимально полегшити виконання завдань на полі бою. Бо втрачати побратимів найважче. Їхня важлива традиція, що згуртовує та загартовує особовий склад, є смуга перешкод, яку проходять усі, щоб отримати берет морського піхотинця.

На цій смузі вагомим є командний і братерський дух, який потім проявляється на полі бою.

Сили боротися бійцю дає розуміння, що потрібно відстояти майбутнє і завершити війну, бо не хоче, щоб українські діти тримали в руках автомати.

Далеких планів Василь поки не будує. Насамперед хоче, щоб закінчилася війна, а далі — повернутися до цивільного життя і створити сім’ю. У Василя є син Адам. Незабаром йому виповниться вісім років. Хлопчик живе та навчається у Франції. Він знає, що в Україні війна і що тато зараз на фронті.

Підрозділ Василя стикається з проблемами транспорту, який забезпечує підвезення боєприпасів та їжі. На їхній ділянці активно працюють ворожі FPV-дрони, що руйнують логістику. Зараз бійці збирають кошти на власні FPV-дрони та формують ще два нові екіпажі, які будуть працювати по повітряних цілях. Підтримайте їхній збір. Ціль — 130 000 грн.

Номер картки банки:
4441 1111 2584 8469

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/3PCDBYedY5

Фото надані героєм матеріалу.

Журналістка: Тетяна Сарай