Христина Кудрява: “Важлива насамперед людина, її ідеї та боротьба”
Ще у 19 років іванофранківка Христина Кудрява зрозуміла, що хоче робити щось значуще, тому замість кар’єри моделі пішла у військо. З 24 лютого 2022 року вона тримала оборону на таких напрямках: Рубіжне, Сіверодонецьк, Бахмут, Часів Яр. Це лише частина тих місць, де їй довелося воювати. Про позивні, мізогінію на службі й те, що допомагає «Кудрявій» продовжувати боротьбу, читайте в інтерв’ю для «БРИНЗА МЕДІА».
Христина мріяла стати журналісткою. Хотіла робити щось, що має значення, де важлива відповідальність і витримка. Як каже військова, її дитинство було про пошук і справедливість.
Після однієї з фотосесій дівчині запропонували модельний контракт. Тоді Христині було 19 років, але вона відчувала, що модельний — не її шлях.

“Хотіла бути не прикрасою, а змістом. Тому обрала військову службу, бо там є команда, ритм, рішення і справжній вплив. Важлива насамперед людина, її ідеї та боротьба”.
Історія Христини у війську розпочалася у 2013 році ще до Революції Гідності. Дівчина тоді була начальницею клубу у військовій частині.
Моє завдання було наповнювати дозвілля військових змістом, створювати умови для відпочинку й психологічного розвантаження після служби.

У 2015 році військовослужбовиця вступила до Національної академії Нацгвардії України. Для того, щоб стати офіцером, адже хотіла мати право і нести відповідальність.
Зрозуміла, що хочу бути не просто поруч, а серед тих, хто діє. Потім — полігони, бойові завдання, навчання, розвідка. Кожен етап був кроком до більшої відповідальності.
Офіційний і публічний позивні
У Христини кілька позивних. Є офіційний, який звучить лише під час виконання бойових завдань. Його не розголошують з міркувань безпеки. Ще є публічний — «Кудрява». Саме під цим позивним її знають у медіа й соцмережах. Через нього військова тримає зв’язок із людьми, веде комунікацію, підтримує збори для підрозділів.

У війську позивний — це не просто ім’я. Це про якусь частину історії, довіру та взаємодію. Але головне — це завжди про відповідальність, яку ти несеш під цим позивним.
«Або ми, або нас». Про 24 лютого 2022 року
Повномасштабне вторгнення застало Христину в селищі Станиця Луганська на Луганщині.
Це був населений пункт на лінії розмежування. Тут діяло так зване «припинення вогню».
У ніч на 24 лютого 22-го «Кудрява» була на бойовому чергуванні. Коли почалася артилерійська підготовка, а в небі з’явилася велика кількість ворожих дронів, Христина зрозуміла, що це початок.

Я усвідомлювала, що росія може піти на ескалацію, але масштаб був інший — тотальний. Тоді не було місця страху чи сумніву. Була лише дія. Усе стало просто: або ми, або нас.
«У кожному з цих місць були свої історії»
Бойовий шлях військовослужбовиці пролягав через схід і північ України. Після 24 лютого 2022 року Христина разом із побратимами тримала оборону в районах Лиману, Сіверська, а також на напрямках Бахмута, Часового Яру, Рубіжного та Сіверодонецька.
У кожному з цих місць були свої історії — від важких відходів до повернень та утримання позицій. Це не просто географія — це точки, де народжується командна взаємодія і справжня довіра.

Наразі Христина є офіцером однієї з бойових бригад Національної гвардії України.
Я відповідаю за впровадження інновацій та інтеграцію технічних рішень у системі оборони. Це поєднання аналітики, технологій і практики на полі бою.
Про мізогінію у війську
«Кудрява» особливо стикалася з мізогінією на початку служби. За її словами, у війську вона проявляється не стільки через прямі образи чи приниження, скільки через системну недовіру.
Коли маєш досвід і результати, але потрапляєш у нове середовище, усе одно вимушена заново доводити свою компетентність. Кажеш про ризик або технічне рішення — спершу скепсис, а потім, коли все справджується, ставлення змінюється.

“Це не про образи, а радше про культурну інерцію. З часом ставлення змінюється, коли твоя робота стабільно дає результат, стать перестає мати значення, а важливим залишається професіоналізм. З мізогінією найкраще боротися якісною роботою та залученістю. А ще — діалогом і поясненнями, чому знецінення неприйнятне”.
«Ми боремось не за абстрактне, а за право бути собою»
Продовжувати боротьбу Христині допомагає пам’ять про тих, хто не повернувся з фронту. Для неї захист — це як найвища цінність, а перемога — це не лише кінець війни.

Це статус України, яка більше не є жертвою, а є державою, що вміє за себе постояти. І це розумітимуть усі, хто колись мав погані наміри. Україна стане символом сили, зрілості та гідності, її більше неможливо буде ігнорувати.
Текст: Тетяна Сарай
Фото надані героїнею матеріалу
Редакція
Найпопулярніші
Категорії
- Анонси (4)
- Без категорії (8)
- Інтерв’ю (46)
- Культура (19)
- Можливості (24)
- Новини (69)
- Реклама (1)
- Спецпроєкти (19)
