Мирослава САВІЦЬКА: “Для нації, яка бореться за своє існування, збереження традицій — це не ностальгія, а форма стійкості”

Різдвяний цикл свят ще триває, тож ми розпитали історикиню із Закарпаття Мирославу Савіцьку про кутю та традиції. Мирослава пояснила, чому для нас важливо вивчати і практикувати звичаї та в чому сенс святкування від Романа до Йордана. Текст — пряма мова історикині.

На Різдво головний дідух чи кутя?

Якщо говорити мовою традиції, то дідух — головний символ домашнього простору, а кутя — головний символ різдвяного столу. Дідух уособлює рід, пам’ять предків і зв’язок поколінь, а  кутя — обрядову їжу, через яку відбувається символічне єднання живих і померлих.

Традиція куті має дохристиянське коріння: зварене зерно з медом символізує життя, безперервність роду, достаток і надію на врожай. Саме тому кутя відкриває Святвечір і несе не кулінарне, а сакральне значення.

Курага, вʼялена вишня або фундук у куті — норм чи стрьом?

Традиційно кутя — це пшениця або ячмінь, мак, мед і горіхи. Але регіональні та родинні варіації існували завжди: сухофрукти з’являлися там, де були доступні або де хотіли підкреслити святковість страви. Тому курага, вʼялена вишня чи фундук — цілком норм, якщо збережено символіку зерна, маку й меду.

Узагалі сам факт того, що люди донині готують кутю як символ свята — це дуже норм і не важливо, які додаткові інгредієнти додавати. Ми ж чудово розуміємо, що у наших предків не було такого широкого доступу до різних продуктів, який є у нас. Тому всі виходять зі своїх бажань і можливостей, але загальна традиція при тому зберігається. 

Я готую класичну кутю, але можу собі додати будь-які сухофрукти чи горішки, які є під боком. До речі, у моєму регіоні (Закарпаття, Хустський район) кутя не була така популярна, а головним атрибутом різдвяного столу був і залишається керечун (карачун) — обрядовий хліб, посипаний пшеницею, кукурудзою та квасолею як символ врожаю на наступний рік.

Карпатські сирні коники на різдвяному столі

Сирні коники — це більше обрядовий, а не харчовий елемент. У карпатській традиції їх часто ставили на стіл або поруч зі столом як символ добробуту, сили, руху життя. І не обов’язково їли під час Святвечора. Тому присутність сирних коників не суперечить пісній традиції: вони є знаком-оберегом, а не стравою у звичному розумінні.

Різдвяні традиції, які найбільше вразили

• Перша — це обхід із дідухом і поводження з ним як із живим носієм пам’яті роду.
• Друга — “кликання морозу” чи душ предків до вечері, що показує, наскільки тонким був зв’язок між світами. Цей обряд аж до мурашок.
• Третя — звичай починати вечерю лише після появи першої зірки як жест внутрішньої зупинки й очікування.

Чому в різдвяних обрядах так багато не християнського?

Моя улюблена тема, про неї можу говорити безкінечно. Але якщо дуже коротко, то все тому, що українська різдвяна традиція, як і загалом усі традиції в українській культурі, це симбіоз християнства з язичництвом, а не конфлікт вірувань.

Якщо з самого початку з цим намагалися боротися, то з часом церква зрозуміла, що це марно і просто асимілювала язичницькі обряди в християнську традицію. Тому наша культура така самобутня та унікальна. Бо ми молимося “Отче наш” за різдвяним столом, де стоїть керечун (що символізує язичницького персонажа). І саме в таких моментах і проявляться наша унікальність.

Пекти пляцки на Галичині: звідки ця традиція?

Традиція різдвяних пляцків сформувалася під впливом міської культури Галичини, австро-угорської спадщини та розвитку цукроваріння в Західній Україні. Пляцки стали своєрідним маркером достатку, майстерності господині й святкової урочистості, а багатошаровість і “кльоші” — це вже естетика свята, притаманна саме західному регіону.

Із різдвяних страв мої улюблені кутя, пісна картопля з цибулею та грибами і вареники з капустою. Із традицій — ставити порожню тарілку для тих, кого з нами вже нема.

Різдво варто святкувати усвідомлено: не як показовий стіл, а як момент повернення до сенсів — родини, пам’яті, вдячності й надії. Це свято не про кількість страв, а про присутність одне одного і зв’язок із власним корінням.

Чому кутю готували(ють) тричі на різдвяні свята?

У традиційному календарі кутю готували тричі, бо кожна з них належала до іншого сакрального моменту. Багата кутя на Святвечір була найурочистішою; щедра — на Маланки — уже з елементами достатку; голодна — на Водохреще — стримана й символічна.

Рецепти відрізнялися не інгредієнтами, а настроєм та обрядовим значенням. Особисто я дотримуюся класичної традиції і готую три вечері, бо саме в цьому відчувається ритм свят.

Чому саме Водохреще завершує різдвяний цикл свят?

Водохреще завершує цикл, бо це свято очищення й переходу — після нього світ ніби повертається до звичайного часу. Якщо Різдво — це народження світла, то Йордан — його утвердження. Саме тому освячена вода вважалася особливою, а обрядовий період формально завершувався.

Чому для нас так важливо берегти традиції?

Тому що традиції — це не форма, а памʼять та ідентичність. “Американський стиль” святкування, який перейняли й у Європі, — це більше комерційна історія, зручна для глобального світу. Українські ж традиції — це унікальний культурний код, який не має заміни.

Для нації, яка бореться за своє існування, збереження традицій — це не ностальгія, а форма стійкості.

Що може допомогти молоді вивчати й практикувати українські звичаї?

Передусім — живий досвід, а не повчання. Коли традицію можна прожити, доторкнутися до неї, приготувати страву чи заспівати колядку — вона перестає бути “музейною”.

Також важливі якісні медіа, сучасна мова й приклади з реального життя, де традиція виглядає не архаїчною, а живою і красивою. І я щиро тішусь, що ми нарешті дійшли до такого живого досвіду.

Фото надані героїнею матеріалу