Як Анжеліка КРАВЕЦЬ стала “Робінзоном на хуторі” з власною котячо-собачою фермою та козами?

Коли вперше бачиш Анжеліку Кравець, то важко повірити, що понад п’ять років вона живе на хуторі поблизу Тернополя. Дівчина має власну котячо-собачу ферму, кіз і город, на якому працює без рукавиць, бо любить “копирсатися в землі голими руками”. Своє життя вона показує у соціальних мережах, де за нею стежать люди навіть із США. Розпитали Анжеліку про хутір, тварин і, власне, життя в стилі Робінзона.

З чого все почалося?

Я народилася в Сімферополі й прожила там до п’яти років. Потім тато привіз мене на хутір у Тернопільській області, де я закінчила школу і жила до шістнадцяти років. Після цього я поїхала навчатися до Києва. Мешкала в столиці до тридцяти одного року.

У 2015 році в мене виникла ідея пов’язати своє життя з фермою, проте мене зупиняло те, що я хотіла і в Києві реалізувати щось своє — ресторан або кафе. Через два роки зрозуміла, що майже не виходжу з квартири, бо працюю віддалено. А навіть коли виходжу, то просто сиджу десь на природі, адже люблю самотність.

Того ж року в моєї “ба” стався інсульт, тому я поїхала до неї на хутір і прожила там приблизно 6 місяців. Саме тоді й відчула, що хочу залишитися тут. У 2020 році, коли бабусі не стало, я ухвалила рішення переїхати в село.

Улітку мої руки виглядають як у шахтаря

У мене на городі дуже багато рослин, я люблю сіяти різні екзотичні культури. Вирощую фенхель і п’ять сортів полуниці. Цього року купила багато насіння, тому буду експериментувати.

У теплиці переважно вирощую помідори, розсаду роблю сама. Їх найважче доглядати, бо дуже шкодить фітофтороз. Бувало, що через нього втрачала по 100 – 200 кущів помідорів.

Картоплі саджу небагато, буквально три рядочки, бо люблю їсти її молодою. Також обожнюю чорнобривці та мальви, тому їх у мене багато.

Я не сиджу на городі з ранку до ночі — не фанатка. Якщо бур’ян не заважає росту рослин, він не заважає й мені. Не люблю сапати, але якщо вже треба, то просто прополюю два-три рази за сезон.

Не визнаю робочих рукавиць, тому влітку руки в мене як у шахтаря. Але вважаю це класним, бо люблю копирсатися в землі голими руками. Інколи можу сидіти під черешнею й милуватися своїм городом — це те, що радує моє око.

Про котячо-собачу ферму та кіз

У мене 13 котів і 7 собак. Є й дикі, які лише приходять до мене поїсти. Також маю 5 кіз і 8 курей. Кіз я завжди хотіла завести, навіть коли ще не жила на хуторі. Колись постійно пропонувала “ба” їх придбати. Перші гроші після переїзду, які я заробила на OnlyFans, витратила саме на кіз.

Про облаштування будинку

У хаті я більше займаюся декором, ніж серйозним ремонтом. Проте хочу дещо оновити, адже будинок старий і вже йде тріщинами.

Я зробила б і ремонт, але зберегла б етностиль, бо мені подобається все кольорове та яскраве. Також хотіла б відреставрувати деякі елементи меблів, однак для цього потрібне фінансування, якого наразі не маю.

Життя на хуторі: плюси та мінуси

Основний недолік на хуторі — це те, що поруч є сусіди. Мої тварини часто заходять на їхню територію й можуть завдавати збитків. Не раз бувало, що мій пес душив сусідських курчат. І зробити з цим нічого не можна, бо він перестрибує через паркан.

Кіз також доводиться прив’язувати, адже поряд є чужі городи. Ще одна проблема — дорога. Узимку її фактично немає, тому всю зиму я їжджу до магазину санчатами.

Переваги ж у тому, що тут усе своє: природа, спокій, відчуття наповненості й простору перед очима. Найбільший плюс — це розуміння, що ти перебуваєш у правильному місці.

Як виник “Робінзон на хуторі”?

Почала вести блог, коли жила на хуторі під час хвороби “ба”. Я видалила свою стару Instagram-сторінку і створила нову. Тоді перечитала улюблену книгу “Робінзон Крузо”, яка про прийняття себе і вміння проводити час наодинці, і так обрала собі нікнейм.

У своєму блозі я хотіла показати життя з природою, і продовжую це робити. У мене немає конкретної мети, моя ціль — просто жити і показувати це.

Фото надані героїнею матеріалу.

Текст: Тетяна САРАЙ