Катерина СМАЧИЛО: “Ми або вивчаємо своє, або підпадаємо під міфи наших ворогів”

Існує стереотип, що все українське – це сало, горілка та червоні шаровари, а українська література – тяжка й трагічна. А як насправді? В інтервʼю для «БРИНЗА МЕДІА» оглядачка української літератури, засновниця
читацького клубу «1574» Катерина СМАЧИЛО
розповіла, що таке шароварщина і як її викорінювати, чи цікавиться сучасна молодь українською літературою, а також дала поради, з яких книг варто почати тим, хто тільки відкриває укрліт для себе.

Яким сьогодні є сучасне українське?

Наразі сучасне українське — це момент, коли ми фактично розвінчали радянські та російські пропагандистські міфи, і починаємо відкривати справжнє своє. Ми робимо це через здобуття нових знань: знаходимо забуті імена, вивчаємо твори, про які попереднє покоління не знало.

Це великий крок уперед, що дає змогу глибше розуміти власну ідентичність, традиції, культуру та літературу.

Що таке шароварщина та як її розпізнавати?

Шароварщину нам нав’язав радянський міф: весела Україна для розваг у пластмасовому вінку, червоних шароварах, із салом і горілкою. Насправді наша держава зовсім не така: вона багатогранна і фактично розвивалася у площині європейської традиції.

Україна — це не тільки про важку працю, а й про нашу інтелігенцію, яка жила доволі співзвучно з тим, як жила європейська інтелігенція.

Навчитися відрізняти шароварщину від автентичного українського ми можемо лише через вивчення історії та людей. Дуже тішить, що зараз у нас є щирий інтерес до цього, зростають і продажі українських книг, запускають YouTube-проєкти на освітню тематику, різні платформи орієнтовані на український контент. Якщо ми збережемо цю традицію протягом наступних десятиліть, на нас очікують величезні результати.

Чи цікавиться сучасна молодь українською літературою?

Серед молоді українська література дійсно користується великим попитом. Я бачу це навіть по своєму читацькому клубу, куди приходять люди абсолютно різного віку. Це пов’язано з тим, який зараз час — ми або вивчаємо своє, або продовжуємо підпадати під міфи наших ворогів.

Чому українську літературу часто сприймають як трагічну?

Це активна робота російської пропаганди. Росіяни робили це і продовжують робити, навіть за кордоном вони просувають свою “велику російську культуру” та постійно применшують усе українське.

До того ж у шкільній програмі були такі твори, що формували певний стереотип. Бо найпростіше впливати на людей — навчати їх чомусь змалку, оскільки ми всі формуємося в дитинстві, і в дорослому віці це значно важче переосмислити.

Книги для тих, хто тільки відкриває українську літературу

З класики рекомендую звернути увагу на твір Івана Франка “Для домашнього вогнища”. Це захоплююча детективна історія, у якій є і торгівля людьми, і тогочасний Львів, і сімейні взаємини, тобто є над чим подумати. Це досить нетиповий Франко.

Якщо говоримо про 30-ті роки, то можна прочитати невеликий твір “Місто” Валер’яна Підмогильного. Цікавий роман, щоб розуміти, як жив Київ на початку минулого століття.

“За перекопом є земля” — кримський роман. Попри об’єм, він легко читається і дає повну картину Криму, розповідаючи, чому ми його втратили і що там відбувалося.Щодо художньої літератури, можна також почитати “Спитайте Мієчку” Євгенії Кузнєцової. Якщо ж цікавлять трилери, то варто звернути увагу на “Зазирни у мої сни” Макса Кідрука або “Танці з кістками” Андрія Сем’янківа.

Українську літературу можна досліджувати довго й знаходити твори на будь-який смак. Її варто читати для розуміння себе, свого народу та історії, адже це екзистенційно важливо, щоб нам знову не нав’язували чужі погляди.

Фото надані героїнею матеріалу.

Текст: Тетяна САРАЙ