“Сценарій можна написати за кілька місяців, а переписувати — роками”, — режисер Олексій Комаровський

Український режисер Олексій Комаровський — відомий за фільмами «Коли ти вийдеш заміж?» та «Коли ти розлучишся?». 

Такаж він є одним з експертів урядової ініціативи «Тисячовесна». Олексій навчався на економічному факультеті, однак зрештою вирішив пов’язати своє життя з кіно.

Детальніше про його досвід у режисурі та проєкт «Тисячовесна» Олексій Комаровський розповів в інтерв’ю для «БРИНЗА МЕДІА».

Чому не економіка, а кіно? 

Шлях до мрії не завжди прямий і короткий. Іноді потрібно спочатку досягти успіху в чомусь іншому, отримати досвід, знання, впевненість — і вже з цим рухатися до того, чого насправді хотів. 

Економічна освіта дала мені системність і розуміння бізнесу, але кіно завжди цікавило значно більше. У якийсь момент захоплення стало професією — і назад дороги вже не було.

Про перший досвід у режисурі 

Свої фільми я почав монтувати в голові ще років у дев’ять. Я завжди мислив картинками, але зрозумів це значно пізніше.

Справжньою дебютною режисерською роботою став короткий метр «Небезпечна гра» — мікс футболу, політики та шпигунства. Сподіваюся, колись із цієї короткої історії виросте повнометражний фільм — просто для нього має прийти правильний час. Але сценарій уже написаний.

За свою кар’єру я зрежисував п’ять робіт і люблю всі, але найкращі ще попереду. Зараз я відчуваю накопичення досвіду, енергії та власного бачення.

Мабуть, це одне з найцікавіших відчуттів у професії, коли вже багато вмієш, але водночас розумієш, що свої головні історії ще не розповів.

Чи можуть актори імпровізувати під час зйомок? 

Так, я сам люблю це, якщо воно робить сцену кращою. Сценарій для мене не священний текст.  Якщо актор усередині персонажа відчуває щось точніше, ніж написано на папері, було б дивно його зупиняти. Але імпровізація має працювати на історію, а не на бажання актора показати себе.

Що найскладніше у створенні фільму? 

Сам режисер, тому що ти постійно мусиш ухвалювати рішення — іноді десятки за годину. Водночас я не маю втратити цілісне бачення фільму, а ще повинен переконати сотню людей повірити в те, що на початку існує лише у твоїй голові. Часом я сам себе втомлюю і дратую.

Скільки часу треба, аби написати сценарій? 

Його можна написати за кілька місяців, а переписувати — роками. Я взагалі не дуже вірю в момент, коли сценарій остаточно закінчений, адже він змінюється під час підготовки, зйомок, а іноді продовжуємо писати вже на монтажі.

Чи буває після прем’єри думка: «Зараз я зробив би це інакше»? 

Так, але у творчості немає чіткої однозначної відповіді, як у математиці: «два плюс два — чотири». Іноді дивишся свій фільм через кілька років і хочеш багато чого змінити, але це означає, що ти виріс. 

А часом розумієш: я точно знав, що робив, відчував це на сто відсотків і сьогодні вважаю цю картину абсолютно самодостатньою.

Про проєкт «Тисячовесна»

Це дуже сильний імпульс для української культури. Такої масштабної інвестиції одразу в стільки напрямів — кіно, серіали, анімацію, музику, візуальне мистецтво, аудіовізуальний контент для соцмереж — у нас ще не було.

 “Тисячовесну” реалізують за ініціативи Офісу Президента Міністерством культури у співпраці з Держкіно, Держмистецтвом та великою командою людей. 

Мене запросили долучитися як експерта і останні два місяці практично щодня читав та оцінював проєкти. Зараз ми вже на фінішній прямій, тому є і хвилювання, і дуже велике очікування результату.

Є проєкти, після яких хочеться одразу сказати: “Це треба робити”. Я побачив багато цікавих історій і, що особливо тішить, — нових авторів та сценаристів, які ще не встигли голосно заявити про себе.

Для мене сильна робота — це не лише хороша ідея. Важливо розуміти, для кого ти її створюєш, чому ця історія потрібна саме зараз і чи знайде вона свого глядача.

Ще одна річ, яку я відзначив: у багатьох заявок справді високий міжнародний потенціал. Є історії, зрозумілі не лише українському глядачеві, які можуть бути конкурентними й за межами України.

Значення «Тисячовесни» для української культури 

Чотири мільярди гривень у культуру — це інвестиція не тільки в проєкти, а й у те, що ми будемо дивитися, слухати й читати завтра.

Але не менш важлива друга частина — світ. Одна з цілей проєкту — зробити українські історії конкурентними для міжнародної аудиторії. Якщо в результаті з’являться нові сильні автори та проєкти, які дивитимуться тут і за кордоном, тоді цей імпульс справді спрацює і в ширину, і в глибину.

Український кінематограф сьогодні 

Наше кіно дорослішає разом зі своїм глядачем. Змінюються теми, сенси, жанри. Наступний крок — навчитися не лише добре знімати українські фільми, а й робити так, щоб їх масово хотіли дивитися.

Фото надав герой матеріалу.