МАШИКА ВИШЕДСЬКА: “Люблю жартувати, що батько “імплементував” мені художній ген”

Майже чотири роки мисткиня Машика Вишедська живе в Івано-Франківську. Вона створює комікси, займається ілюстрацією, а раніше — стріт-артом. Поспілкувалися з дівчиною про те, як їй вдається поєднувати мистецтво й материнство, чи справді комікси — лише для дітей, і як ілюстрації впливають на сприйняття книг.

Переїзд до Івано-Франківська

Я остаточно переїхала у Франківськ у жовтні 2022 року. Обрала це місто, бо тут відносно безпечно, воно невелике, але водночас тут є організації, з якими я співпрацюю, наприклад, “СТАН”, релокований офіс Друкарні (осередок Аустауш) і розвинене мистецьке ком’юніті.

Коли ми з чоловіком вперше приїхали сюди навесні 2019 року, ми закохалися в місто й одразу почали цікавитися орендою. Тоді в нас ще була квартира у Бахмуті, тож переїзд залишався мрією “на колись”.

Малюю стільки, скільки себе пам’ятаю

Люблю жартувати, що мій шлях у мистецтві почався з того, як батько “імплементував” мені художній ген. Тато був художником-аматором і часто малював мої портрети. Одного разу я заснула просто під час цього процесу й упала обличчям на гостро заточений хімічний олівець — шматочок грифеля досі залишається під шкірою на моєму лобі.

Малюю стільки, скільки себе пам’ятаю, і більшу частину життя віддавала перевагу графіці. На відміну від батька — його стихією був олійний живопис. Останній рік я багато працюю з коміксом та анімацією. Пишу автобіографічні есеї про родину, дім, рефлексую про своє життя поруч із війною.

Любов до коміксів через українські казки

У дитинстві в мене була книжка з українськими народними казками. Вони були представлені у форматі коміксу. Відтоді я й полюбила комікси. А ще батьки часто показували мені діафільми, що теж можна вважати певною формою коміксу. Тож у мене вже була свого роду “надивленість”.

З класичними коміксами про супергероїв я не знайома. Та й естетично вони мене не дуже приваблюють.

Для мене комікс — це чудовий формат, він поєднує два медіуми, з якими люблю працювати: текст і малюнок. У коміксі текст має бути лаконічним, а от описи атмосфери чи персонажів часто бере на себе малюнок.

Це також спосіб не застрягати на порожньому аркуші: якщо не знаю, що написати, спочатку малюю, і текст з’являється в процесі. Якщо не знаю, що малювати, спершу пишу текст, а потім працюю з ним як ілюстратор.

Більш-менш серйозний комікс я намалювала в 11 класі, коли переживала закоханість у дівчину, на клас старшу, яка випустилась і поїхала навчатися далі. Було також і відчуття самотності.

Тож я створила графічну новелу, ніби в цьому всесвіті, про себе і свою самотність. У самих малюнках не було тексту, але їх поєднувала історія, що розгорталася від зображення до зображення. На жаль, ця серія не збереглася.

Комікси лише для дітей?

Я думаю, що це певною мірою стереотип, але комікс може бути хорошим способом полюбити читання для тих, кого відлякують масивні тексти.

Чому Машика більше не займається стріт-артом?

Я почала займатися стріт-артом, коли повернулася у своє рідне місто. Для мене це був важливий етап у стосунках із ним, бо я почала сприймати його як простір для творчості, а також відчула в собі силу до змін.

Цей досвід дуже мене драйвив і надихав, тож у 2020–2021 роках я вирішила поділитися ним і провела кілька стріт-арт лабораторій для молоді. У них ми разом досліджували стріт-арт, пробували різні техніки й у підсумку створили кілька інтервенцій у міському просторі.

У Бахмуті залишилося понад 20 моїх робіт, ще кілька — в інших містах України, також у Любліні (Польща) і в Солотурні (Швейцарія).

Зараз я не займаюся стріт-артом. Я не відчуваю ні внутрішнього поклику, ні впевненості, щоб працювати в інших містах. Коли в мене було своє місто, я не соромилася малювати і в інших, але після того, як я покинула Бахмут, я більше не хочу і не можу цього робити.

Як ілюстрації впливають на сприйняття книг?

Ілюстрація — це переклад тексту на візуальну мову. Саме так я для себе сформулювала їхню функцію в книзі. Водночас, на відміну від коміксів, ілюстрації є більш необхідними для дитячої літератури, ніж для дорослої. Вони допомагають краще зрозуміти сюжет, а іноді навіть відтворити його з пам’яті, якщо дитина ще не вміє читати.

Мене, як читачку, зайві ілюстрації в тексті дратують, бо якщо я вже взялася за читання, то хочу зануритися в атмосферу. Утім, я не є цільовою аудиторією: по-перше, я майже не купую книжок, по-друге, надаю перевагу аудіоформату.

Чи важко поєднувати материнство і мистецтво?

Це складно, але мій чоловік — надійний партнер, тож ми справляємося разом. Нам дуже допомагає моя бабуся, у якої величезний досвід: двоє дітей, сім онуків і п’ятеро правнуків.

У мене двоє прийомних синів, які насправді мої племінники, зараз їм 9 та 11 років. На початку повномасштабного вторгнення я провела з ними кілька місяців сама у Європі. Було важко, але це відволікало від тривожних думок і не давало впадати у відчай через розлуку з чоловіком. Про різні ситуації, пов’язані з дітьми, я робила коміксові нотатки й зібрала їх у хайлайті “Машеринство”.

Фото з соцмереж МАШИКИ ВИШЕДСЬКОЇ

Текст: Тетяна САРАЙ