“Небо належить молодим”. Військовий льотчик Дмитро Шкаревський

У 2019 році Дмитро вперше приїхав до Івано-Франківська. І хоча з першим враженням від міста в льотчика не склалося, та зараз це рідний дім. Про бойові вильоти, татуювання та виховання сина Дмитро Шкаревський розповів в інтерв’ю “БРИНЗА МЕДІА”.

Дмитре, почнемо з того, як правильно до Вас звертатися – льотчик чи пілот? ЗМІ використовують обидва варіанти, у чому різниця?

Мені більше імпонує слово “льотчик”, тому що посада у військовій частині саме льотчик. Різниця між пілотом і льотчиком у тому, що пілот може керувати гвинтокрилом чи спортивним авто, тобто це людина, яка керує чи кермує. Військових, які здійснюють бойові вильоти, називають льотчиками.

Кажуть, небо належить молодим. Чи можете сказати, якого віку найстарший і наймолодший льотчики у Вашій бригаді?

Щодо віку наймолодшого і найстаршого льотчиків, то точно не скажу. Знаю, що в бойовій бригаді є льотчики 21-22-річного віку. А є льотчики, які навіть за 50 ще виконували бойові вильоти.

Але я погоджуюсь з думкою, що небо належить молодим. Гадаю, молоді льотчики мають багато амбіцій, у них більше енергії і прагнення до розвитку. Вони також і швидше навчаються, що важливо.

На Вашій руці є татуювання з датою, яку Ви називаєте другим днем народження – 10.02.2023. Саме тоді Вам вдалося катапультуватися з літака, який було пошкоджено на Донеччині. Нові тату будуть?

Так, це знакове для мене тату. Зі словами “Я вижив”. На моєму тілі багато татуювань. Переважна більшість мають якийсь сенс. Найперше тату я зробив в 19 чи 20 років. І відтоді вже не зупинявся. Тому, якщо буде ще якась ідея або ключова для мене подія, то звичайно, я перенесу її на своє тіло.

У Ваших соцмережах є фото із розписаним дизайнером Павлом Зайченком шоломом. Розкажіть, що це за шолом і що символізують нанесені на ньому зображення?

Це захисний шолом льотчика. Розмалював я його вже після того, як у лютому 2023-го зі мною трапилася трагедія. На згадку про льотні дні. Спереду шолома зображено мій позивний “Ектор”. Позаду – кулінарний ковпак. Зліва і справа – страви: бургер і казан із пловом. Це все символи мого позивного, який мені дали побратими, бо я багато і ,гадаю, смачно готував.

Ви навчалися в Києві та Харкові, це Ваші студентські міста. А якою була перша зустріч з Івано-Франківськом?

Уперше приїхав до Івано-Франківська на практику навесні 2019-го. Місто мене зустріло дощем. Два тижні, поки я тут був, ішов дощ. І з першим враження не склалося. Бо я майже нікуди тоді не ходив.

А от коли літо почалося, то я вже сповна насолодився Франківськом. Мені тут і люди сподобалися, й інфраструктура. Гарно, затишно. Я захотів залишитися і щоб Івано-Франківськ став мені домівкою. Так і трапилося. Я б уже ніколи не поїхав звідси.

Чи памʼятаєте свій перший бойовий виліт? Які були емоції?

Перші бойові вильоти я виконував до повномасштабного вторгнення. Тоді були польоти в розвідку ППО противника. Польоти виконувалися приблизно на відстані 20-30 км до переднього краю. У перші бойові вильоти було, напевно, більше страху. Бо ти не знаєш, що на тебе чекає. Уже потім прийшло розуміння, де наші війська, де війська противника, що і як правильно робити.

А з другого дня повномасштабної війни і до трагедії, яка зі мною трапилася 10 лютого 2023-го, я літав щодня.

Скільки зараз на Вашому рахунку бойових вильотів?

69 бойових вильотів на моєму рахунку. 70-й я не закінчив, бо катапультувався і не повернувся назад. Тому мені його не зарахували.

Ваш батько був ініціатором, щоб Ви навчалися у військовому ліцеї. Зараз Ви також батько маленького сина. Чи уявляєте його військовим або льотчиком?

Так, саме батько хотів, щоб я вступив до військового ліцею і потім до університету повітряних сил. Але я дивлюся на виховання своєї дитини як уже нове покоління батьків. Тому прихильник того, щоб дитина сама обирала, ким їй стати.

Звичайно, будемо з дружиною всіма силами допомагати сину здійснювати його мрії, направляти на вірний шлях. Може, мій син сам захоче обрати льотну професію, хтозна. Ми приймемо будь-який його вибір.

Позивний “Ектор” Ви отримали на честь шеф-кухаря Ектора Хіменеса Браво. Чи знає сам Ектор, що його імʼя стало Вашим позивним?

Я не впевнений, чи він знає про мій позивний. Але під час моєї реабілітації менеджери Ектора зв’язалися зі мною. Вони планували відкривати в Києві новий заклад. І влаштовували з нагоди відкриття благодійний вечір. Мене було запрошено. Також мені запропонували представити для аукціону свій лот. Але, на жаль, я не зміг поїхати саме через проходження реабілітації.

Які страви Ви готуєте з особливим задоволенням?

Та всі страви я готую з великим задоволенням. А особливо, коли я роблю це для близьких людей. Я це люблю. Коли пробую готувати щось нове, то стає ще цікавіше, що ж скажуть рідні, сподобається їм чи ні.

Ваші три поради для молоді, яка мріє про небо і карʼєру льотчика?

Перше – розвиватися фізично. Здоров’я для льотчика дуже важливе. Тут треба забути про шкідливі звички. Бо відбір у льотчики дуже серйозний.

Друге – займатися саморозвитком. Рекомендую ще до початку вступу поцікавитися авіацією, всіма можливими літаками, як вони працюють тощо. Тоді в самому навчанні буде простіше. А ще обов’язково звернути увагу на іноземні мови. Якщо майбутні льотчики хочуть літати на новітніх зразках західного виробництва, то без іноземної нікуди.

Третє – не боятися. І щасти в цій нелегкій справі.

Фото належать герою матеріалу та є його власністю.