“Робочі виклики для мене — це норма і драйв”: співзасновниця екосистеми GOV4YOU Анна Дорош

У 25 років Анна Дорош уже встигла пройти шлях від роботи в Чернівецькій міській раді до посад у міністерствах.

Однак після призначення в Міністерство охорони здоров’я вона зіткнулася з хвилею хейту через свій вік та зовнішність. Дехто ставив під сумнів, що вона могла самостійно отримати таку роботу. Сьогодні Анна — співзасновниця екосистеми GOV4YOU.

Більше про її професійний шлях і не тільки — у матеріалі «БРИНЗА МЕДІА».

Роль бабусі в житті Анни 

Я зростала без батька, і моєю найближчою людиною, справжнім safe space (ред. — безпечним простором), була бабуся.

Вона була надзвичайно освіченою жінкою, і саме вона прищепила мені жагу до пізнання світу. Її слова: “Аню, знання з тобою будуть завжди. Все може пройти, а те, що в тебе в голові, залишиться на все життя” — стали моїм життєвим кредо.

Коли бабусі не стало через COVID-19, земля просто пішла з-під ніг. Вона померла в мене на руках. Тоді я чітко усвідомила, що відтепер маю розраховувати лише на себе.

Від дитячих мрій до вибору професії 

У дитинстві мої бажання кардинально змінювалися. Спочатку я хотіла стати ветеринаркою, щоб допомагати тваринам. Коли бачила тварину в біді, одразу намагалася допомогти. Мені хотілося забрати всіх додому та врятувати кожну.

З часом я зрозуміла, що допомога — це не завжди лише про порятунок. Іноді доводиться ухвалювати складні, але необхідні рішення, як-от евтаназія, коли тварина невиліковно страждає і це єдиний гуманний вихід.

Потім я мріяла бути архітекторкою. Постійно щось малювала, придумувала дизайни, візуалізувала. Десь у Чернівцях і досі лежить цілий альбом із моїми тодішніми ескізами.

Згодом ми з мамою зрозуміли, що мені необхідно змінити середовище та знайти простір для розвитку. Тому я вирішила вступити до ліцею філософсько-правового напряму. Я успішно пройшла конкурс, і це стало переломним моментом.

Нове оточення допомогло мені розкрити свій потенціал. Там я захопилася правом, історією та суспільно-політичними предметами. Я побачила зовсім інший підхід до навчання і зрозуміла, що мені це справді цікаво.

Водночас у мені поєднувалися різні риси. З одного боку, я була комунікабельною та активною, з усіма товаришувала. А з іншого — допитливою дитиною, яка могла годинами працювати й навчатися заради конкретного результату.

Коли настав час вступати до університету, я обирала між кількома напрямами. Але вирішальну роль у моєму виборі відіграла вчителька української мови.

Ще в десятому класі вона помітила мій інтерес до публічних виступів і сказала фразу, яка мені надовго запам’яталася: “На журналістику ти завжди зможеш піти, а от політологом стає не кожен”. Так я вступила на кафедру політології Чернівецького національного університету.

Я взяла від навчання максимум: за всі 5,5 року бакалаврату та магістратури не пропустила жодної пари й закінчила університет.

Якою була перша робота?

Я почала заробляти гроші ще з 13 років. Однак мій професійний шлях розпочався у студентські роки з навчання в літній школі в Познані. Там я вперше познайомилася з поняттям агнотології — науки, яка, зокрема, досліджує створення та поширення дезінформації.

Після повернення я побачила у Facebook оголошення про стажування в Чернівецькій міській раді. Успішно пройшла складну співбесіду з конкурсною комісією та почала працювати там безоплатно, щоб здобути досвід, перш ніж отримати свою першу зарплату. Паралельно під час навчання в університеті проходила практику в Чернівецькій ОВА.

За цей час я розробила та захистила два власні інвестиційні проєкти — створення простору для вейкбордингу в парку біля озера та інклюзивного кафе.

Ще одним важливим етапом стала участь в очному тренінгу в межах проєкту «Youth Connect for Ukraine» від Британської ради в Україні у партнерстві з МолоДвіжЦентром та мережею ТВОРИ у Львові.

Організатори не покривали витрати на дорогу та проживання, а в мене на той момент залишалося лише 2000 гривень. Попри це, я вирішила їхати, бо розуміла: інвестувати в себе та свої знання — найголовніше.

У результаті я розробила проєкт «BIG2BE», спрямований на активізацію молоді громади. Він охопив близько 60 тисяч прямих та опосередкованих бенефіціарів. Одним зі спікерів став Посол Великої Британії в Україні Мартін Гарріс, а сам проєкт згодом увійшов до переліку найкращих проєктів Британської ради у світі.

У яких сферах встигла попрацювати? 

Мій професійний шлях охоплює кілька напрямів: міжнародні відносини, транскордонне співробітництво, євроінтеграцію та стратегічні комунікації. Починала я з грантових та інвестиційних проєктів у регіоні, а згодом перейшла до роботи в центральних органах виконавчої влади.

Особливо важливим став досвід роботи в Міністерстві юстиції України, де я допомагала координувати розробку Національної програми з адаптації українського законодавства до права ЄС. Паралельно працювала з молодіжними командами зі стратегічних комунікацій.

Згодом працювала в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, а також обіймала посаду асистента патронатної служби Міністра  в Міністерстві охорони здоров’я України.

Про роботу в МОЗ та хейт через призначення 

Офіційно моя посада називалася асистентка патронатної служби Міністра охорони здоров’я України. Фактично я виконувала функції помічниці міністра.

Однак моя робота не обмежувалася веденням протоколів. Я супроводжувала керівництво на нарадах і робочих зустрічах, фіксувала домовленості, готувала проєкти доручень та займалася іншими організаційними й аналітичними завданнями.

Інформаційна атака почалася рівно через 16 днів після публікації мого допису про нову посаду. Я отримувала погрози смертю та образливі повідомлення.

Реакція суспільства на моє призначення оголила глибокі проблеми — ейджизм та сексизм. У нас досі існує стереотип, що молода жінка, яка гарно виглядає, не може самостійно отримати посаду в державній установі. Обов’язково має бути чиєсь “покровительство”.

Мені приписували неіснуючі пластичні операції та зв’язки, навіть не перевіряючи фактів.

Найбільше мене вразили закиди про те, що мене нібито влаштував батько. Це болюча для мене тема, але я говорю про неї відкрито: він покинув мою маму на дев’ятому місяці вагітності. За всі 25 років єдиний раз, коли я сиділа з ним за одним столом, був на поминках бабусі. Тому говорити про його вплив на мою кар’єру безглуздо.

Як впоралася з хейтом?

По життю я боєць і не звикла здаватися. Того ж ранку, у розпал скандалу, я прийшла на роботу. Як завжди, відвідувала наради, писала протоколи та формувала доручення. У мене гіпервідповідальність, тому я не могла підвести команду, яка, до слова, мене неймовірно підтримала.

Перші п’ять днів я тримала соцмережі закритими, адже мені потрібно було зберегти внутрішній ресурс. Але згодом знову відкрила їх, бо мій шлях повністю прозорий — від стажерки в Чернівцях до роботи в міністерствах. Мені нічого приховувати.

Зрештою, будь-яка публічність має дві сторони. І якщо про тебе говорять, значить, ти чогось досягла.

Водночас важливо розрізняти хейт і конструктивну критику. Останню я завжди сприймаю як можливість для саморозвитку. Я щиро вдячна людям, які знаходять час на обґрунтовані зауваження. Наприклад, якщо мені кажуть, що я десь невдало сформулювала думку чи могла краще щось пояснити, я обов’язково звертаю на це увагу та роблю висновки.

На чому зосереджена сьогодні? 

Наразі я вже не працюю в Міністерстві охорони здоров’я України, оскільки повністю зосередилася на розвитку та запуску національної екосистеми GOV4YOU, співзасновницею якої є.

Наша мета — посилити спроможність державних інституцій та показати молодим фахівцям, що побудувати кар’єру в державному секторі цілком реально. Ми хочемо стати для них підтримкою та менторами, яких часто бракує на початку професійного шляху.

Також я є амбасадоркою Всеукраїнського молодіжного центру. Тут займаюся розвитком партнерств, міжнародною співпрацею, взаємодією з бізнесом та створенням можливостей для молоді впливати на майбутнє країни.

“
Мене не лякають труднощі чи великий обсяг завдань.

Навпаки, мені подобається, коли потрібно швидко ухвалювати рішення та знаходити вихід із нестандартних ситуацій. Робочі виклики для мене — це норма і драйв.

Набагато більше мене дратують не самі труднощі, а безвідповідальність. Для мене важливо, щоб люди давали зворотний зв’язок і попереджали про ризики до того, як ситуація перетвориться на кризу. Адже запобігти проблемі завжди легше, ніж вирішувати її постфактум.

А що далі?

Для мене це питання передусім про особисту відповідальність перед Україною. За час роботи в регіонах і центральних органах влади я змогла побачити, як державна система працює зсередини. Цей досвід допоміг мені зрозуміти, наскільки важливо залучати до державного сектору молодих фахівців.

Кар’єра для мене ніколи не була лише про статус чи гроші. Мені важливо бачити, що моя робота приносить користь. Нещодавно до мене підійшла дівчина й розповіла, що після мого інтерв’ю наважилася започаткувати власний проєкт. Такі моменти нагадують мені, заради чого я працюю.

Водночас останнім часом я багато думаю про особисте щастя. Якщо чесно, іноді я не можу сказати, що почуваюся щасливою. Але розумію, що моя робота має сенс і приносить користь. І тут постає питання особистих пріоритетів. Зараз для мене важливіше зосередитися на роботі та допомозі Україні.

Саме тому зараз я зосереджую свої зусилля на створенні можливостей для молоді. Вірю, що труднощі загартовують людину. А про деякі особисті речі, можливо, подумаю трохи пізніше.

Що робити, коли стикаєшся з ейджизмом?

Головне — не мовчіть. Про такі речі потрібно говорити вголос, адже мовчання може створювати враження, ніби таке ставлення є допустимим. Важливо вміти відстоювати себе, мати внутрішній стрижень і не дозволяти нікому принижувати вас через вік чи стать.

Крім того, захищаючи себе, ви стаєте прикладом для інших. Показуєте, що вони також мають право заявляти про себе та не миритися з несправедливим ставленням.

Якщо ви молоді — це не ваша слабкість, а величезна перевага. Не бійтеся заявляти про себе, бути яскравими та показувати результати своєї роботи.

Вірте в себе, використовуйте можливості, які з’являються на вашому шляху, розвивайтеся та робіть те, що приносить користь нашій країні. Адже кар’єра може бути не лише способом професійного зростання, а й можливістю зробити свій внесок у розвиток України.

Фото надала героїня матеріалу.