Вирощування квітів як спосіб реабілітації. Історія квіткового ветерана з Одещини

Уже три роки ветеран Сергій і його дружина Тетяна вирощують квіти на власній фермі на Одещині. Сергій розповідає про квіти, як про живі істоти, а ферму лагідно називає фермочкою. Ідея розпочати квіткову справу з’явилася після важкого поранення військового в руку, тоді лікар сказав: “Сергію, Ваша війна закінчилася”. І розпочалася нова історія життя подружжя. Не така квіткова, як може здатися на перший погляд, проте ферма стала місцем реабілітації для Сергія і допомогла відшукати нові сенси та радість.

Поранення на фронті змусило шукати нові ідеї

Усе почалося з того моменту, коли я отримав тяжке поранення в руку. Спочатку мріяв і надіявся, що рука відновиться повністю, що я зможу навіть повернуся до своїх хлопців у військо. Але приїхав в житомирський госпіталь, поговорив з лікарем, а він мені сказав: “Сергію, Ваша війна закінчилася. Ви вже навряд чи знову потрапите до лав ЗСУ”.

І тоді я замислився, що мені потрібно якось далі бути, на щось жити. Поруч біля мене в той момент була моя дружина, моя прекрасна Танюшка. І ми з нею думали, чим ми будемо займатися взагалі.

Дружина мені розповіла, що її вся родина — квіткарі. На той час, 2023 рік, вони вирощували в домашніх умовах хризантеми, а до цього — овочі, які продавали на місцевих ринках і возили на продаж в Одесу.

У бабусі залишився великий клапоть землі, уже обробленої, разом із теплицями. З теплиць фактично були тільки їх каркаси. Ми подумали з Тетяною, що могли б вирощувати якісь унікальних овочі, які б добре росли в нашому регіоні.

Якось ми натрапили на ютуб-канал американської фермерки, яка вирощує сезонні квіти. Надихнулися нею і зрозуміли, що ми теж хочемо таким займатися. Ця думка прийшла ще там, у Житомирі, так ми й вирішили створити квіткову фермочку.

Від ідеї до перших покупців

Спочатку ми посадили квіти, а тоді почали думати, як їх реалізовувати. Завели блог в Instagram, почали викладати контент: що ми зараз робимо на фермочці, а що планується. Це ставало цікаво аудиторії.

Контентом займалася й досі це робить моя дружина. Вона за професією smm. Танюшка також спілкується в соцмережах з клієнтами, приймає замовлення, моніторить різноманітні зміни. Я допомагаю у створенні контенту — з’являюся на відео — ну і виконую іншу роботу, не пов’язану із блогом.

Коли квітка вже з’являлася, нам треба було її збути, бо це така сфера, де треба швидко реалізовувати продукцію. Ми почали писати флористам, декораторам, квітковим магазинам, і також місцевим магазинам. Так ми “набили” свою першу клієнтську базу.

Таким був перший рік, а далі вже ми розповідали про життя фермочки та роботи на ній. Стараємося вирощувати дуже якісну квітку, щоб коли вона дійде до клієнта, він бачив, що квітка — топ-якості. Звісно, бувають факапи, але переважно вони пов’язані з погодними умовами.

Які квіти живуть на фермочці

За цих три роки ми вивчали ринок квітів, тому дуже детально підходили до того, які квіти можемо вирощувати саме в нашому регіоні, бо тут дуже спекотний клімат. Обрали найбільш стійкі: матіолу, ранункулюс, евкаліпт, ротики (антірінум), хризантему, нарциси та півонії. З останніми дуже складно, бо їх непросто виростити через погодні умови. Наприклад, минулого року мороз вдарив по бутонах і в нас не вийшло виростити якісну квітку.

Фермочка працює навіть тоді, коли немає квітів

Загалом більшість робіт на фермочці, та й прибуток, припадають на весну, літо та частину осені. Але це не означає, що взимку ми відпочиваємо. Залишається певна робота, яку, може, й не видно, але вона важлива. Наприклад, посадка маточника хризантеми. Також закуповуємо посівний матеріал на весну й літо, сіємо квіти і доглядаємо за сіянцями.

Цього сезону ми проводимо експеримент: робимо акцент на весняні та осінні квіти. Мінімалізуємо кількість літніх, бо літо — пора висадки і догляду за хризантемами, ці етапи потребують багато сил і процесів, які неможливо автоматизувати, а треба виконувати вручну. Але вже у жовтні ми отримуємо винагороду своєї праці — рясне цвітіння майже до грудня.

Реабілітація квітами

Вирощувати квіти — це така естетична справа, вона уповільнює життя. Спостерігаєш за тим процесом природи, який не кожен може побачити у теперішньому часі. Усе більше людей обирають життя в містах, проводять час у телефонах, соцмережах, і рідко помічають такі прості речі, як розквітає квітка.

Я бачу в цьому сенс, спокій. Я залишаюся сам на сам зі своїми думками, коли працюю, стараюся не слухати в цей час музику, а більше бути у справі. І в такій атмосфері я можу багато на що собі відповісти: чому так сталося (з приводу війни) та й загалом.

Робота на фермочці допомагає концентруватися на собі, виховувати дисципліну, розвивати мозок, бо після контузії і того, що я пережив на фронті, важко сфокусуватись на чомусь одному.

Праця на землі мені приносить більше задоволення, ніж відпочинок у кафе чи футбол з хлопцями. Тому квіти для мене як реабілітація. Це наче повернення до того, чим ти любив займатися, коли малим жив у селі з батьками.

Фермочка відкриває нові вміння

У мене почала відновлюватися рука, я вже можу нею трохи краще рухати і щось підтримувати. І мені подобається формувати та складати букети, робити цю композицію. Я не флорист, але мені до вподоби, як я це бачу, як воно виглядає, самі кольори, це відчуття стебла, запаху, поєднання всього.

Дуже тішить результат своєї роботи: коли ти приходиш у теплицю і бачиш, як воно все розквітає, кольорове. По-перше, бере гордість за себе, бо це дуже складна праця виростити щось на землі. По-друге, дуже подобається спостерігати за цвітінням і потім зрізати квіти для наших клієнтів.

Квіткова мрія

Спочатку перемога, бо без перемоги мріяти важкувато. Але хочеться, щоб наша фермочка була в топах в Україні: за вирощуванням, за якістю, за якимись такими параментрах, які говорять, що ось це професійно вирощена квітка, яка може рівнятися з нідерландськими чи турецькими квітами.

А ще мрію побувати на великих фермах. Зокрема й там, де ми черпали натхнення, на квітковій фермі “Floret” у США.

Власна справа здатна витягти ветерана з пітьми

Будь-яка справа, якою ти гориш, а тим паче, коли ти ветеран, вона тебе витягує з цієї пітьми, у якій ти засів у своїй голові. Дає можливість бути потрібним у цьому суспільстві. Не думати, що на тебе забили. Бо коли я служив, у мене була така думка: “Ну от ми тут воюємо, а там відпочивають, чілять, і кому я там потрібен?”. А коли отримав поранення, то розмірковував, нащо я взагалі комусь треба і чи зможу себе реалізувати.

Коли є власна справа і підтримка поруч, і ти розумієш, до чого ти йдеш, як ти ростеш у цьому, то це дуже сильно допомагає розвантажити психіку. Бо після жахів на фронті психіка максимально подавлена. Так, ти стріляєш у ворога, але ти розумієш, чому ти це робиш, а пережити загибель своїх побратимів дуже важко.

Як ветеранам почати власну справу?

Не у всіх ветеранів є базово фінансові можливості, щоб розпочати свою справу. Але моральна підтримка — найголовніше. Я завдячую своїй дружині, що вона витягла мене з того стану, у якому я був доволі тривалий час. Я й зараз не в дуже веселому дусі, але якщо порівняти мене три роки тому і сьогодні, то різниця велика. Я досі не можу нормально заснути вночі, але загалом стало легше. Моя дружина — мій промінчик світла, який показав мені, куди треба рухатися.

А для хлопців, які пережили ампутації, полон, варто бути “підтягнутим” у першу чергу морально, і проходити терапії, без цього ніяк. Бо в тилу багато також тригерів, і нерідко військові починають докручувати у своїй голові, а як могло би статися по-іншому, і клямка відлітає. Морально-психологічний стан є базою для того, щоб почати свою справу.

Фото надані героєм матеріалу.

Текст: Юлія ЗЕЛИК