Мирослава ПЕКАРЮК: “Я мушу добре людей годувати, я мушу нагадувати людям про традиції”

– Привіт. Я Миросічка. Мені 34 роки і я нарешті знаю, ким хочу стати в майбутньому. – Так почалася наша розмова з Мирославою Пекарюк цього разу. Минулого року ми записали інтерв’ю-знайомство. У ньому було про кулінарне становлення, фудблог і про маму. Цього разу ми говорили про місію, цінність бренду “Кучерява ФУД”, про дім і про тата. Вмощуйтеся зручніше, цю розмову можна їсти ложкою. І бонус від Мирослави – рецепт на випадок відключення електроенергії.

Через рік після нашого першого інтерв’ю з Мирославою Пекарюк

Я вже розумію не те, ким я хочу стати в майбутньому, я вже розумію своє призначення в житті. Це зараз кулінарія, все, що я роблю, — це створення класних продуктів.

Я мушу добре людей годувати, я мушу нагадувати людям про традиції, про нашу культуру, про автентику нагадувати. Оце є моя місія.

Я хочу бути тою самою людиною, яка буде тако всім нав’язливо докучати і казати: “А ви шо не знаєте, шо таке засипана капуста? А ви шо не знаєте, шо таке фучки? А ви шо не знаєте, шо таке цибуляники, чого їх і коли готували?”

Робота в ресторані-історії «Гуцульщина» – зі списку бажань

Бути причетним до того закладу, то була моя мрія на 2026 рік. У кінці 2025-го (я так ніколи не робила) написала собі список бажань. І там було – попрацювати з рестораном “Гуцульщина”.

Ви собі можете уявити, як думки, які ти собі сформулювала, з правильними намірами і бажаннями, як вони тако – бац – і за пів року збуваються?! Чи приклала я до цього зусилля? Ну та само собою!

Я проробила певну роботу, яка сподобалася керівництву «Гуцульщини» і воно вирішило, що саме я маю бути бренд-шефинею їхнього ресторану. Чи я тішуся? Люди, та я навіть не годна передати, шо то є для мене! Та я є гуцулка, як ви собі думаєте, як мені там працювати? Неймовірно класно! Я коли приїжджаю в ресторан, я себе почуваю як вдома. Бо я і є вдома, воно все моє, все рідне моєму сердечку і душі.

Що їсти в ресторані-історії “Гуцульщина”?

Люди в захваті від усього, шо там є, але якщо повибирати трошки, аби щось порекомендувати, ну то як би я пропустила засипану капусту. Я буду про засипану капусту говорити, поки вона не буде така популярна в Україні, як банош.

Кльош з пляцками обов’язково треба скуштувати. Відчути той вайб весілля, набутків, тої гостини. Грибну юшку ми подаємо таку добру, на такому трохи підпаленому борошні, з картоплею. І дуже смачний бограч від мене.

Про власний бренд “КУЧЕРЯВА ФУД» і його цінність

Усе почалося з бажання подбати про людей. От я зараз це говорю, а в мене аж мурашки по нозі. Закрутки – це таке щось, що купуємо в магазині, воно й ніби смачне. Але воно ніколи не буде таким добрим, якби цю закрутку передала бабуся чи мама. Та ти шо, ти тішишся тому, показуєш і хвалишся: “Мені бабуся передала закрутку!”

Коли я зробила перші 50 баночок, то взагалі не думала, що з цього буде бренд. Вони продалися – і як понеслося. Те, що створилося виробництво, це завдяки моїм підписникам, які казали: “Мирославо, ми будемо купляти”.

Мені хочеться, щоб люди, які купують мій продукт, відчували, шо ми за них подумали. І якщо в людини немає можливості отримати закрутку від мами чи бабусі, то вони можуть сміло звернутися до нас. І ми з тією любов’ю, з тими домашніми простими і класними рецептами зможемо поділитися емоцією, яку могла б передати рідна людина.

Хочу, щоб люди відкривали ті баночки, щоб вони їли ту консервацію і казали: “Боже, це так, як готує мені мама”, “Боже, я би дав рецепт своїй мамі, аби вона мені таке зробила”.

Рецепт на випадок відключення електроенергії

Знаєте, яким би я рецептом поділилася? Колись моя коліжанка сказала мені, що я мушу то зняти, люди будуть в шоці. Якщо ви берете склянку простої гречки, промиваєте її в холодній воді, потім заливаєте її чистою холодною водою, додаєте трошки соєвого соусу і залишаєте її на ніч, то зранку отримаєте смачнезний гарнір.

Про тата і кулінарію

Я дуже люблю свого тата і дуже сильно дякую йому за те, як він каже, що це він навчив нас кулінарії. Тато зараз готує частіше, а коли я була маленька, то частіше це робила мама.

Знаєте, шо тато робив таке добре, шо просто капєц? Він жарив ріпу (картопля – ред.) на плотні. Нарізається сира ріпа такими плестерцями і просто смажиться на тому шпорі. Тоді забирається, потім солиться і поливається олійкою запашною з часником. Боже мій, я зараз про це думаю, у мене тече слина.

Але ше який тато добрий робив огірочник. Я вже давно його не їла, треба тата попросити, шоб приготував. То не огірочник, а якийсь вид мистецтва, я такий не годна зробити, чесно.

А ше лечо! Я коли була вдома, і якраз був сезон перців і помідорів, то я тако просто звечора кажу: “Тату, будьте добрі, а зробіть мені лечо”. Так, як робить його тато, не робить ніхто. І жарені кабачки.

Чим пахне дім, де виросла Мирослава Пекарюк

Дім, у якому я виросла, пахне маминими парадічками (помідори – ред.). Я ловлю себе на думці, що кожного разу, коли я приїжджаю додому в час, коли ростуть помідори, я лишаю сумки на вулиці й зразу біжу на город, і нюхаю ті помідори, і вони мені просто пахнуть домом.

Я зараз говорю і мені аж тако комок у горлі, і сльози на очах. Оце мій дім. Я тако нюхаю помідори і думаю: “Боженько, та я дома”.

А ще мій дім пахне лісовими грибами, сушеними, і пахне свободою. Коли я згадую про дім, то уявляю собі таку картинку. Я стою на улюбленому з дитинства місці. Закриваю очі. Вітер обвіває мене з усіх сторін, а сонце світить прямо на личко. Я дуже сильно надіюся, що цей запах дому і свободи в нас ніколи не заберуть.

Про місію

Найбільше хочу, щоб забуті страви знову почали відновлювати, готувати і згадувати про них, де тільки можна й не можна. Мені сильно хочеться, щоб про нашу кулінарну спадщину, про забуті рецепти, які зараз непопулярні і про які не знає країна, знову почали говорити. Щоб якомога більше фудблогерів, моїх колег, людей, які відроджують культуру, розказували про то, шо було, як робили, шоб не забувалося то все надбання, яке нам залишили предки.

Журналістка: Юлія Зелик

Фото: особистий архів Мирослави Пекарюк