“Найголовніше — не бійтеся звернутися до людини з порушенням слуху”, — перекладачка жестової мови Ольга Буназів

Ольга Буназів — перекладачка жестової мови. Вона почала вивчати її ще в дитинстві, оскільки мала родичів із порушеннями слуху. Згодом Ольга вирішила глибше опанувати цей напрям і навіть створила власний блог, у якому публікує кавери українських пісень ЖМ.

Детальніше про міфи щодо нечуючих людей, те, наскільки складно опанувати жестову мову, та чи можна вивчити її самостійно, читайте в інтерв’ю «БРИНЗА МЕДІА».

Як стала перекладачкою жестової мови?

Мої старші брат і сестра мають порушення слуху, і саме вони навчили мене спілкуватися жестовою мовою.

Згодом я зрозуміла, що хочу  її глибше вивчити та зробити своїм професійним напрямом.

Для мене це не просто перекласти слова з однієї мови на іншу. Я добре розумію, наскільки важливо для людини бути почутою та зрозумілою.

Мені подобається, коли я допомагаю двом людям порозумітися. Особливо цінними є моменти, коли людина, яка зазвичай стикається з комунікаційним бар’єром, завдяки перекладачу може повноцінно долучатися до розмови, навчання, роботи чи будь-якої іншої ситуації.

Наскільки складно опанувати жестову мову?

Як і будь-яку іншу мову, її можна вивчити, але це не відбувається за кілька тижнів. Є велика різниця між тим, щоб засвоїти кілька сотень жестів, і тим, щоб вільно володіти мовою. Можна знати багато жестів, але водночас не вміти повноцінно ними користуватися. 

Найважливіше — це регулярність і спілкування з людьми, для яких жестова мова є природним способом комунікації. Я прихильниця того, щоб починати практикувати якомога раніше, а не чекати, поки людина “ідеально вивчить теорію”.

Чи можна опанувати ЖМ самостійно?

Базові слова та фрази — так. Зараз є багато матеріалів, словників, відео та блогів. Але дуже важливо правильно повторювати жести, адже навіть на перших заняттях я виправляю студентів, які неправильно склали руку, не тим боком нею махнули чи повернули.

У жестовій мові є граматика, структура речень, міміка, емоційність, рухи тіла, контекст та багато інших нюансів, які неможливо повноцінно зрозуміти лише за словником.

Які 3–5 базових жестів варто знати кожному? 

Я б почала з простих фраз, які ви використовуєте щодня: “привіт”, “дякую”, “будь ласка”, “вибачте” і “допоможіть”. Також варто вивчити алфавіт, бо саме він на початку виручає — ним можна показати слова, для яких ми не знаємо жестів. Але й у алфавіті/дактилі, є декілька важливих правил, про які варто знати. 

Найголовніше — це не боятися звернутися до нечуючої людини. Якщо ви не знаєте жестової мови, то це нормально. Можна написати, показати, скористатися телефоном. Головне — не ігнорувати людину.

Правда чи брехня, що всі нечуючі люди вміють читати по губах?

Це один із поширених міфів. Таку навичку дехто розвиває, але вона не є універсальною. Навіть людина, яка добре читає з губ, не може зрозуміти абсолютно все, що говорить співрозмовник. 

Уявіть, що особа стоїть у темному приміщенні або має бороду чи вуса. Відповідно, частину інформації неможливо зчитати. 

Які ще є стереотипи?

Загалом їх існує дуже багато. Наприклад, що всі нечуючі люди не розмовляють. Насправді частина спілкується усним мовленням, частина — жестовою мовою, а хтось використовує різні способи залежно від ситуації.

Ще один міф — що жестова мова складається просто з жестів замість слів. Насправді це повноцінна мова зі своєю граматикою та культурою.

Також часто думають, що нечуючим людям постійно потрібна допомога. Їх не треба жаліти, адже вони такі ж люди, як і всі інші. Проблема не в глухоті, а в бар’єрах, які існують у суспільстві.

Запам’ятайте, що спочатку ми бачимо в людині особистість, а не її інвалідність.

Чи однакова жестова мова в усьому світі?

У кожній країні своя. Є українська жестова мова (УЖМ / USL), американська (ASL), британська (BSL) та багато інших. Вони можуть сильно відрізнятися між собою.

Навіть у межах однієї країни можуть існувати регіональні особливості жестів — своєрідні діалекти.

Як у жестовій мові з’являються нові слова?

Приблизно так само, як у будь-якій іншій мові. З’являється нове поняття, і люди починають його позначати. Жест може виникнути в певній спільноті, поступово поширитися, змінитися або отримати інший варіант.

Дуже важливо, щоб жестова мова розвивалася природно, адже кожен жест має свою логічну історію. Він може виникнути в певній спільноті, поступово поширитись та затвердитись, або ж змінитись, і з часом отримати інший варіант.

З якими бар’єрами стикаються нечуючі люди в Україні? 

На мою думку, один із найбільших — комунікаційний бар’єр. Людина може прийти до лікаря, у державну установу, банк, університет чи на роботу і не мати можливості нормально пояснити, що їй потрібно, або зрозуміти інформацію.

Також існує соціальний бар’єр, тобто люди не знають, як правильно спілкуватися з нечуючою особистістю, і через це уникають контакту.

Таких перешкод достатньо, і я мрію зібрати навколо себе небайдужих людей, разом із якими ми зможемо їх подолати. Бо ідей багато, та одній рухатися складно.

Про блог

Це моя душа, і це значно більше, ніж просто блог про жестову мову. Я показую роботу перекладача, культуру та життя нечуючих людей, ділюся своїми проєктами, подорожами, навчанням і просто частиною свого життя.

Це своєрідний щоденник, у якому я ділюся всім, що відчуваю, що мене болить і що надихає.

Мені хочеться, щоб після перегляду мого контенту люди думали: “О, це не так уже й складно. Я теж можу спробувати вивчити кілька жестів”.

Як виникла ідея створювати кавери жестовою мовою?

Мені завжди хотілося показувати, що жестова мова може бути не лише способом передати побутову інформацію. Є й художній переклад, який відрізняється від звичайного. Через жести можна передавати музику, емоції, настрій і поезію.

Тому мені цікаво перекладати українські пісні так, щоб могла відчути атмосферу самої пісні.

Треки я обираю по-різному. Іноді це композиція, яка просто мене зачепила, іноді — пісня популярного виконавця, яку багато хто слухає, а іноді мені хочеться познайомити аудиторію з жестовою мовою через певну композицію.

Що треба змінити в Україні, щоб зробити життя нечуючих людей більш доступним?

Я думаю, що нам потрібно рухатися від підходу “допоможемо нечуючим” до ідеї “зробімо суспільство доступним для всіх”.

Потрібно більше перекладу жестовою мовою там, де людина має право отримувати інформацію: у медицині, освіті, державних установах, культурі, під час важливих суспільних подій.

Варто розвивати освіту українською жестовою мовою, готувати більше кваліфікованих перекладачів і підвищувати якість цієї професії.

Звичайно, треба змінювати ставлення соціуму. Нечуюча людина не повинна постійно пристосовуватися до світу, який для неї недоступний. Частину цієї роботи має зробити саме суспільство.

Усі фото взяті з Інстаграм-сторінки Ольги Буназів.